Спадковий договір залишається маловідомим інструментом розпорядження майном, хоча законодавство передбачає його вже понад два десятиліття. Його суть полягає в тому, що сторони укладають угоду, яка передбачає передачу спадщини за умови виконання певних зобов’язань. Він укладається нотаріально, вступає в силу негайно після підписання й потребує гранично точної фіксації зобов’язань. У практиці юристів спадковий договір трапляється рідше за інші правочини, однак викликає чимало запитань у тих, хто планує його укласти.
Редакція ІА «ФАКТ» звернулася до юристів адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», які регулярно супроводжують такі питання, щоб з’ясувати, як на практиці укладаються спадкові договори, які обов’язки беруть на себе сторони, чим він відрізняється від договору довічного утримання.
Питання спадкування є досить чуттєвим та завжди дуже актуальним. Майже половина консультацій у адвокатів складають саме питання спадкування в тих чи інших варіантах. Здається, що про це знають всі й майже все. Але є все ж таки в Цивільному Кодексі України (ЦК) один розділ, який не дуже користується популярністю та для багатьох взагалі є екзотикою. Це – спадковий договір.
Юридичну сторону спадкового договору врегульовано главою 90 Цивільного кодексу України (ЦК України) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5. Хоча договір й називається спадковим, але до нього не застосовуються норми спадкового права. Згідно закону за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Простіше кажучи, старанному набувачу за певні дії обіцяється певне майно відчужувача.
В ЦК України зазначений вид договору з’явився тому, що за задумом законотворців сфера його застосування на практиці буде стосуватися головним чином подружжя та інших осіб, які спільно проживають і не мають дітей, але хочуть гарантувати права та забезпечення один одного після смерті. За законом відчужувачем у спадковому договорі може бути: обоє подружжів, один із подружжя або інша особа. При цьому набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.
Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Даний договір посвідчується нотаріусом виключно у присутності обох зацікавлених осіб: набувача і відчужувача. Спадковим реєстром є електронна база даних, яка містить відомості, зокрема, про посвідчені спадкові договори. У разі недодержання сторонами зазначених вимог спадковий договір визнається нікчемним.
Як бачимо, предметом спадкового договору може бути будь-яке майно – як рухоме, так й нерухоме. Чи повинно воно мати значну цінність законом також не обумовлено. Втім, зазвичай предметом спадкового договору стає саме нерухоме майно – квартира чи житловий будинок. Спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно посвідчуються нотаріусом з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження. При цьому при посвідченні спадкових договорів правила забезпечення реалізації права купівлі частки у праві спільної часткової власності не застосовуються. Отже, норми, коли потрібно запитати співвласника, чи не бажає він часом придбати вашу частку майна, як при договорі купівлі-продажу, дотримуватися не потрібно.
В законі окремо прописано правило щодо майна подружжя. Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.
Правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно відчужувача, після його огляду нотаріусом повертається власнику майна (відчужувачу), а в тексті договору зазначаються назва цього документа, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, яка його видала. Якщо предметом спадкового договору є майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про необхідність реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, але вже після смерті відчужувача.
Що ж саме потрібно вчинити набувачеві за спадковим договором? Статтею 1305 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Зазначені дії мають здійснюватись залежно від розпоряджень відчужувача, до або після настання його смерті. Виходячи з норм ЦК України вбачається, що набувач здійснює покладені на нього договором обов’язки своїм коштом і не має права на відшкодування витрат та сплату винагороди коштом майна, призначеного йому відчужувачем.
Своєю чергою відчужувач має право призначити особу, яка після його смерті буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини. На майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору. Після смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження.
Якщо відчужував склав заповіт, то цей документ, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним, не залежно від того чи був він складений до посвідчення спадкового договору, чи після. При цьому важливо знати, що право на обов’язкову частку у спадковому майні також не поширює на майно, яке є предметом спадкового договору!
Оскільки при застосуванні спадкового договору відсутні відносини спадкування, при переході права власності на майно, що складає предмет спадкового договору, набувач не зобов’язаний задовольняти претензії кредиторів відчужувача. Такий обов’язок покладено законом виключно на спадкоємців померлого власника.
Важливим моментом є те, що спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень або на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
Дія договору також припиняється у разі смерті фізичної особи набувача або ліквідації юридичної особи — набувача за спадковим договором, а на примірниках договору за письмовою заявою відчужувача нотаріус вчиняє відповідний напис.
Спадковий договір може бути визнаний недійсним на загальних підставах, визначених статтею 215 Цивільного кодексу України, а саме: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу. Вони визначають:
- Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
- Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
- Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Важливим є також ще одне питання. Недійсним вважається правочин, якщо він встановлений законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
На вимогу набувача спадковий договір може бути розірвано судом як до смерті, так і після смерті відчужувача. Для цього має бути встановлена неможливість виконання ним розпоряджень відчужувача. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Застерігаємо одразу, що подати до суду як відчужувач, так і його родичі (спадкоємці) з приводу недійсності чи невиконання договору мають безперечне право, це гарантується їм діючим законодавством. Головне – це питання перспективи такого судового процесу. Тож рекомендуємо відповідально підійти до укладання даної угоди. Якщо мова йде про відчужувача, який є особою похилого віку або тяжкохворою, якій призначаються специфічні препарати для лікування, то аби мінімізувати ризики, потрібно за декілька днів до підписання спадкового договору завітати на прийом до лікаря та взяти довідку з лікарні про те, що відчужувач не перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері, не страждає психіатричними захворюваннями, взагалі отримати довідку про поточні діагнози та призначені лікарем препарати.
Що саме може входити до обов’язків набувача за спадковим договором? Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. При цьому, наприклад в спадковому договорі можна прописати те саме, що й у договорі довічного утримання – надання фізичної та матеріальної підтримки відчужувачу впродовж життя, чи встановлення меморіального надгробка на місці поховання. При цьому спадковим договором може бути передбачене виконання обов’язку на користь однієї або декількох осіб, які набувають права вимоги його виконання. Наприклад, відчужувач може зобов’язати набувача надавати матеріальну допомогу онучці чи племіннику до досягнення ними повноліття. Також на набувача не може покладатись обов’язок проживати в певному місці, закінчити певний навчальний заклад, відмовитись надалі відчужувати майно, яке перейде у його власність за спадковим договором тощо.
Якщо відповідно до спадкового договору набувач зобов’язаний був вчинити певні дії після смерті відчужувача, то у разі смерті набувача обов’язок вчинити ці дії переходить до його спадкоємців.
Отже, спадковий договір дещо схожий на договір довічного утримання. Але ці два договори мають суттєві відмінності.
Договір довічного утримання (догляд) – це правочин, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, на заміну чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Різниця договору довічного утримання від спадкового договору полягає в наступному:
- У моменті набуття права власності. За договором довічного утримання право власності у набувача виникає з моменту посвідчення договору (у випадках, встановлених законодавством – з моменту державної реєстрації договору), тобто правовстановлюючий документ на майно відразу видається на набувача, а документи відчужувача погашаються. Водночас за спадковим договором право власності переходить до набувача тільки після смерті відчужувача. Правовстановлюючі документи на майно залишаються на ім’я відчужувача та у нього на руках. Він залишається власником майна для третіх осіб до самої смерті Набувач за цим договором, за життя відчужувача, має лише можливість придбання права на майно в майбутньому за умови виконання вимог, зазначених у договорі. Саме це може слугувати аргументом для особи похилого віку чому варто укласти спадковий договір, а не договір довічного утримання. Нерухомість буде залишатися у власності особи, але на неї буде накладений арешт, а утримання буде надаватися регулярно.
- У спадковому договорі набувач може виконувати свої обов’язки як до, так і після смерті відчужувача. Натомість договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Єдиний виняток – відповідно до частини третьої ст. 749 ЦК України набувач за договором довічного утримання (догляду) зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбаченого договором.
Таким чином, спадковий договір є не найвідомішим, але цілком реальним способом домовитися про передачу майна заздалегідь і на зрозумілих умовах. У деяких ситуаціях саме він дозволяє чітко зафіксувати, хто, що і за яких обставин отримає — без зайвих непорозумінь і зобов’язань «на словах». Варто хоча б знати про таку можливість і зважати на неї, коли постає питання: як правильно розпорядитися тим, що залишиться після вас.
