Останнім часом в медіапросторі з’являється все більше жахливих новин про побиття та безжальну експлуатацію дітей-сиріт. За високими стінами інтернатів ховається реальність, що більше нагадує страшний кошмар. Замість турботи й безпеки ці діти опиняються у світі насильства, де їхні права порушуються щодня. Вони живуть у тісних, холодних кімнатах, де стіни покриті пліснявою, часто без належного харчування, а найстрашніше – під постійним тиском вихователів, які замість підтримки, систематично знущаються над ними. Такі випадки шокують і змушують замислитися: як таке можливо в сучасному світі? Чому діяльність дитячих закладів не контролює Міністерство освіти і науки та інші контролюючі органи, які мають стояти на сторожі прав дітей? Чому ці діти залишаються невидимими для суспільства, яке вперто відводить погляд від їхніх страждань?
Як може вчитель або вихователь, людина, якій довіряють дітей, використовувати свою владу для знущань і експлуатації? Де Міністерство освіти і науки, яке мало б стояти на сторожі прав цих дітей? Чому перевірки перетворюються на формальні процедури, які нічого не змінюють? Ці питання залишаються без відповіді, а страждання продовжуються.
Беззахисні у світі жорстокості
Ці діти втратили все: сім’ю, любов, дім. Вони відчувають лише самотність і біль, а потрапляючи в інтернат, сподіваються на хоч якусь підтримку. Але замість турботи вони опиняються в пастці жорстокості, де вихователі, що мали б бути їх опорою, перетворюються на справжніх катів. У стінах інтернатів, за зачиненими дверима, ці діти щодня страждають від побоїв, принижень і виснажливої праці, якою зловживають їхні ж викладачі. Вони перетворюються на рабів у системі, що мала б їх захищати. Їхнє дитинство забирає жорстока система, яка, здається, забула про людяність і елементарну турботу.
Діти, позбавлені батьківського захисту, попадають в інтернати з надією на притулок. Проте для багатьох із них ці надії руйнуються під вагою знущань та страху. Брудні підвали, холодні кімнати, недостатнє харчування – лише початок того, що чекає на них. Вихователі, які мали б стати для них прикладом, знущаються над ними: побиття, образи та приниження стають звичним явищем. Щоденне життя цих дітей перетворюється на безперервний жах, з якого нема порятунку.
Як можна уявити собі вчителя чи вихователя, котрий піднімає руку на беззахисну дитину, принижує її, змушує працювати на господарстві інтернату без будь-якої винагороди? Таких людей не можна назвати педагогами – вони втрачають людську подобу, перетворюючись на тиранів, що отримують задоволення від чужих страждань. Вони безкарно користуються владою над дітьми, яким нікуди втекти і голоси яких ніхто не чує.
Одним із таких місць жахів став навчально-реабілітаційний центр на Львівщині, де керівництво закладу прославилося тим, що замість турботи та реабілітації, здійснювало систематичне психологічне, фізичне та сексуальне насильство над дітьми, які й без того опинилися у важких життєвих обставинах. Діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах та діти з особливими освітніми потребами опинилися в ще гірших умовах, ніж вони могли собі уявити.
Шокує, що знущання над дітьми продовжувалися з боку їх же вихователів весь цей час, тоді як Національна поліція та місцеві служби у справах дітей та департаменту освіти залишалися сліпими та глухими до заяв дітей та осіб, діючих в їх інтересах, які вже півроку намагалися привернути увагу до цих жахливих знущань.
В мережі Інтернет з’явилося відео, на якому зафіксовано момент побиття прутом вихованки вихователькою реабілітаційного центру та ще й на очах у інших вихованців. Шокуючий випадок дійшов до відома Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, який взяв справу під особистий контроль, а міністерка соціальної політики Оксана Жолнович заявила про важливості проведення систематичного контролю за умовами проживання дітей у подібних закладах. І виникає питання, а чи це один такий випадок? Ймовірно, що цей інцидент став лакмусовим папірцем, що виявив наскільки нездоровою є атмосфера у багатьох закладах, де діти вимушені жити у постійному стресі, не маючи надії на захист.
Не дивлячись на заяви представників влади, на днях стало відомо про ще один будинок-інтернат в Закарпатській області, де директор постачав своїх вихованців, як безкоштовну робочу силу на збір яблук місцевому підприємству. Під час перевірки представником влади у Закарпатській області виплили також факти побиття одного з вихованців самим директором. Свідками цього акту насильства були його ж заступник та одна з вихованок, які намагалися зупинити застосування фізичної сили.
Не гидував директор і вимаганням коштів з обездолених дітей. Так, під час огляду документації було знайдено 12 заяв, нібито від вихованців, написаних одним почерком, у яких йшлося про прохання використати кошти на суму 5 100 грн, причому самі меблі не були обліковані у закладі. І це при тому, що такий випадок порушень не одиничний. Адже і раніше в інтернаті були виявлені грубі порушення прав дітей. Як свідчать звіти моніторингового візиту до притулку:
- діти шкільного віку не забезпечені належним харчуванням;
- порушено право дітей на освіту, які не є носіями угорської мови та мають навчатись в 10-11 класах позбавлені права на освіту, оскільки, в населеному пункті, в якому розташований Притулок, для учнів 10-11 класів наявний загальноосвітній заклад І-ІІІ ступенів лише з угорською мовою навчання (дистанційне навчання не організовано);
- робочі місця не придатні для повноцінного навчання, відсутній доступ до мережі Інтернет.
Крім того, зовсім відсутні умови комфортного проживання. Дитячі тумбочки не містять особистих речей дітей та засобів гігієни. Стіни у кімнатах вкриті багаторічною пліснявою. Для дітей з інвалідністю зовсім життя нестерпне, бо немає ніяких умов для їх пересування. В умовах війни, коли переміщення до укриттів відіграє першочергову роль у збереженні життя, в будинку-інтернаті відсутнє таке приміщення, а, отже, порушено право дітей на життя та безпеку. Дитинство має проходити в умовах радості та постійного розвитку. Водночас, для вихованців цього будинку не передбачено жодних розважальних та розвиваючих заходів, окрім перегляду фільмів та мультфільмів.
Жахлива ситуація існує не тільки в інтернатах. Стало відомо, наскільки безправні діти у слідчих ізоляторах. Підтвердженням цього є Криворізька установа виконання покарань №3. Перебуваючи в таких місцях, діти не виправляються, а ще більше поринають у світ темряви, покинуті напризволяще. Там діти можуть чекати на суд роками. Камери переповнені, і для кожного не вистачає навіть ліжка. Підлітки змушені спати на підлозі, в умовах вічного холоду або спеки. Гігієна — це розкіш, яку вони можуть дозволити собі рідко. Замість гарячої води — холодний душ раз на тиждень, а туалети часто не відокремлені від загального простору.
Нерідко неповнолітні стають жертвами знущань з боку дорослих ув’язнених, адже адміністрація СІЗО не завжди дотримується правил розподілу за віком. Бійки, приниження, психологічний тиск — все це стає частиною їхньої щоденної реальності. Жахливим залишається стан харчування. Якщо у дитини є проблеми зі здоров’ям або заборони на будь-які продукти з інших причин, то їй залишається розраховувати тільки на рідних або передачі співкамерників, якщо вони їм погодяться допомогти. Зазвичай дають баланду, яка смердить кислою капустою. В таких установах, як слідчі ізолятори контроль за освітнім процесом відсутній взагалі. В усіх приміщеннях високий рівень антисанітарії. В цих закладах дозвіллям дітей ніхто не займається, повністю відсутня медична та психологічна допомога. Неповнолітні, які провели роки за ґратами, не отримують належної освіти, не мають навичок для інтеграції в суспільство, а системна байдужість тільки поглиблює їхню ізоляцію. Навіть після звільнення вони залишаються в’язнями свого минулого.
Та чи лише в інтернатах та ізоляторах діти лишаються беззахисними. Випадок на Харківщині довів, що навіть, у звичайній школі, місці, де діти мають бути у безпеці, чатує загроза. Так, правоохоронці викрили колишнього вчителя фізичної культури, який за даними слідства протягом чотирьох років, працюючи вчителем у різних навчальних закладах міста, здійснював сексуальні дії насильницького характеру над хлопчиками 12-14 років. Він став уособленням зради педагогічного покликання. Замість того, щоб навчати дітей не лише силі тіла, а й духу, він обрав шлях приниження та задоволення своїх хворобливих потреб ховаючись за маскою авторитету. У його руках було не тільки здоров’я, але й довіра дітей, яку він легко знищив. В таких вчинках відчувається зневага до святості професії вчителя, яка вимагає не тільки знань, але й моральності, чуйності та любові.
Важко збагнути, що люди, які мали б стояти на сторожі дитячих душ, покликані до найсвятішої справи – освіти та виховання, здатні на жорстокість. Вчителі та вихователі, які повинні бути світлом у житті дітей, можуть стати джерелом болю та приниження. Вони забувають, що кожна дитина, кожен учень – це особистість, яка заслуговує на повагу та підтримку, незалежно від своїх можливостей чи слабкостей. Кожен учень приходить до школи з надією на підтримку, розуміння та знання, а трапляється так, що зустрічає байдужість чи, що ще гірше, агресію.
Але питання не тільки до так званих педагогів. Де було Міністерство освіти і науки та інші контролюючі органи, коли під їх боком творилося таке свавілля? Невже так заглибилися у процес придумування руйнівних реформ, що прогледіли найголовніше – безпеку наших дітей? Відповідь може лежати на поверхні – система закрита, і навіть ті, хто має право перевіряти, часто закривають очі на звірства, що відбуваються всередині. Звіти, що лишаються лише кіпою паперів, недбалість чиновників, підкуп – усе це дозволяє злочинам проти дітей тривати роками.
Ставлення до дітей-сиріт та образ вчителя у зарубіжних країнах
Загалом, у зарубіжних країнах сироти не вважаються “забутими” чи “другосортними”. Велика увага приділяється тому, щоб вихователі були не лише наглядачами, а справжніми наставниками та захисниками. Тому в цих країнах моральний образ вихователя асоціюється з емпатією, відповідальністю та професіоналізмом.
У багатьох зарубіжних країнах моральний образ вихователя має зовсім інше підґрунтя, засноване на принципах поваги, турботи та відповідальності. Вихователів розглядають як людей, які не лише забезпечують фізичну безпеку дітей, але й допомагають їм розвиватися емоційно та соціально. Цей підхід базується на розумінні, що діти-сироти — це найуразливіші члени суспільства, і вони заслуговують на особливу увагу.
В зарубіжних країнах до вихователів та вчителів пред’являють високі етичні стандарти та професіоналізм. Вихователі у багатьох країнах повинні проходити спеціальну підготовку, яка включає вивчення дитячої психології, технік емоційної підтримки та етичних норм. Ця підготовка спрямована на те, щоб вихователі могли забезпечити не тільки догляд, але й психологічну підтримку дітям, які втратили сім’ю.
У Європі та США сиріт часто виховують у невеликих групах або прийомних сім’ях, де надають перевагу індивідуальному підходу. Це означає, що кожна дитина отримує увагу відповідно до своїх потреб. Такий підхід допомагає дітям відчувати себе більш захищеними та важливими. У більшості країн Західної Європи та Північної Америки держава підтримує програму соціальної інтеграції для сиріт, де особлива увага приділяється розвитку соціальних навичок, психологічної реабілітації та освіти. Вихователі грають ключову роль у тому, щоб допомогти дітям знайти себе в суспільстві, відновити емоційну рівновагу та розвинути впевненість у собі.
Самі вихователі підлягають жорсткому контролю з боку держави, соціальних служб та громадських організацій. У випадку порушень прав дитини, зокрема знущань або нехтування обов’язками, вихователі стикаються з серйозними правовими наслідками, а дітей негайно переміщують до безпечних умов. Вихователі в країнах, таких як Канада, Нідерланди та Швеція, часто співпрацюють із психологами та іншими фахівцями, щоб допомогти дітям подолати психологічні травми. Вони не лише контролюють поведінку дітей, але й допомагають їм вирішувати внутрішні конфлікти через терапію та спілкування. У більшості західних країн вихователі прагнуть створити атмосферу, в якій діти можуть відчувати себе в безпеці. Діти-сироти тут сприймаються не як тягар, а як ті, хто потребує особливої уваги і любові.
Знущання над дітьми в українських дитячих закладах — це ганебний факт, який не має виправдань. Державні органи, які повинні забезпечувати безпеку і захист найуразливіших, демонструють бездіяльність і байдужість до цих проблем, іноді створюючи видимість бурхливої діяльності. Кожен випадок насильства — це провал всієї системи, яка покликана стояти на сторожі дитинства. Відсутність належного контролю та покарання винних осіб підриває довіру до інституцій, які мали б забезпечувати безпеку дітей. Така бездіяльність не тільки дозволяє продовжувати ці злочини, але й робить державу співучасником у цьому процесі.
