Американські компанії в українських надрах: чому меморандум про інвестиції викликав тривогу в Києві та Брюсселі

У четвер Україна та США підписали “Меморандум про наміри”, який відкриває шлях до великого економічного партнерства і водночас піднімає непрості питання про контроль над стратегічними ресурсами та післявоєнну відбудову. Як повідомила перша віцепрем’єрка Юлія Свириденко, документ передбачає створення Фонду інвестицій для відновлення України, а також підготовку до повноцінної економічної угоди, яку сторони планують фіналізувати вже до 26 квітня.

За даними українського уряду, мета документа — активізувати інвестиції у відбудову, підтримку малого й середнього бізнесу та модернізацію інфраструктури. Проте окремі положення меморандуму викликають застереження, адже йдеться не лише про гроші, а й про доступ США до українських “природних ресурсів та критично важливих мінералів”. Пізніше в четвер, під час зустрічі в Овальному кабінеті з прем’єркою Італії Джорджією Мелоні, Дональд Трамп заявив, що його адміністрація планує підписати повноцінну угоду про доступ до природних ресурсів та енергетичних активів України вже наступного четверга, повідомляє Financial Times.

Надра в обмін на стабільність? Що означає меморандум між Україною та США

Україна та Сполучені Штати офіційно задекларували намір укласти повноцінну угоду про економічне партнерство, у центрі якої – створення спеціального інвестиційного фонду для відбудови України. Відповідний Меморандум про наміри сторони підписали на тлі технічних переговорів, які пройшли у Вашингтоні 11–12 квітня 2025 року.

Меморандум підкреслює:

• США визнали значний внесок України у глобальну безпеку, зокрема її добровільну відмову від третього за величиною у світі ядерного арсеналу;
• Вашингтон прагне не лише продовжувати підтримку у час війни, а й інвестувати у повоєнне відновлення країни;
• нова угода не суперечитиме євроінтеграційному курсу України чи зобов’язанням перед міжнародними кредиторами;
• підписання повноцінної угоди передбачає активну політичну підтримку з обох сторін: прем’єр-міністр України Денис Шмигаль планує візит до Вашингтона з 21 квітня для завершення переговорів на високому рівні;
• сторони очікують фіналізувати текст угоди до 26 квітня 2025 року.

Формалізація економічного партнерства, підкріплена створенням інвестиційного фонду, має стати одним із ключових інструментів міжнародної участі у відновленні України — за участі не лише урядів, а й приватного капіталу.

Безпека на паузі, надра — у пріоритеті?

За лаштунками офіційної риторики — гостра дипломатична гра. Видання The New York Times нагадує, що ще в лютому планувалося гучне підписання угоди про критичні мінерали у Білому домі за участю президентів Трампа та Зеленського. Але все зірвалося після публічного конфлікту в Овальному кабінеті. Як повідомляють джерела, одна з причин — вимоги американської сторони щодо контролю над українськими природними ресурсами.

Попередні варіанти угоди передбачали створення інвестиційного фонду, який фінансуватиметься за рахунок прибутків від видобутку нафти, газу та рідкісноземельних металів в Україні. І хоча гроші з цього фонду начебто мають йти на відбудову, американські компанії отримують пріоритетне право участі у багатомільярдних проєктах.

Попри те, що офіційний Вашингтон поки утримується від коментарів, міністр фінансів США Скотт Бессент уже заявив, що очікує підписання повної угоди наступного тижня. Ймовірно, це буде варіант документа, у якому США отримають стратегічний доступ до українських надр — у рамках “спільної інвестиції” у відновлення країни. Однак критики вказують: подібні моделі в минулому часто призводили до економічної залежності. Формально це — допомога, на ділі — контроль над ресурсами. І те, що меморандум не містить жодних згадок про безпекові гарантії чи чіткі зобов’язання США, лише посилює занепокоєння.

Українська сторона неодноразово наголошувала: економічна співпраця з США має бути нерозривно пов’язана з безпековими гарантіями. Але в меморандумі — ані слова про це. І якщо Вашингтон справді планує обговорювати виключно економіку без врахування потреб оборони — це тривожний сигнал. Уже наступного тижня очікується підписання “повної угоди”. Тоді стане зрозуміло, чи отримає Україна справжню підтримку — чи лише черговий договір з розмитими вигодами та чіткими зобов’язаннями на користь США.

Що з приводу Меморандуму каже Трамп?

Президент США Дональд Трамп заявив, що очікує отримати $500 мільярдів від українських природних ресурсів у межах нової угоди, зокрема доступ до родовищ рідкісноземельних металів, які в Україні переважно ще не розроблені. Для порівняння: щорічні доходи України від надр — лише близько $1 мільярда.

Трамп називає цю угоду «компенсацією» за військову допомогу, яку Україна отримала від адміністрації Байдена. Під час переговорів про угоду та перемир’я він на короткий час призупинив постачання зброї та розвідданих Києву, фактично посиливши тиск. У цих умовах Україна мала обмежений простір для маневру і погодилася спершу на підписання меморандуму про наміри, сподіваючись виграти час перед остаточною угодою.

Хоча в документі згадується фонд для відбудови, не вказано, з яких джерел він поповнюватиметься. Раніше йшлося про перенаправлення половини ренти з видобутку ресурсів із держбюджету до фонду. Безпекові гарантії США в тексті меморандуму також не згадуються.

Перша віцепрем’єрка Юлія Свириденко повідомила, що фінальну угоду мають ратифікувати Конгрес США та Верховна Рада України.

Угода з потенціалом, а не зрадою: чому варто зберігати холодний розум

Інформаційний шум довкола Меморандуму про корисні копалини між Україною та США досяг піку: від гучних заяв про мародерство до апокаліптичних застережень щодо втрати суверенітету. Втім, варто зробити паузу і подивитися на ситуацію тверезо, вважає Андрій Коболєв, голова правління НАК “Нафтогаз України”. США, як і будь-який глобальний гравець, ведуть переговори жорстко — використовуючи добре відому у переговорній теорії стратегію “якорування”. Її суть — у завищених стартових вимогах, аби зсунути “точку відліку” на свою користь. В даному випадку – мова йшла про $500 млрд, які начебто має повернути Україна. Це типова переговорна тактика, а не остаточна вимога.

У світовій практиці США майже ніколи не перетворюють воєнну допомогу на борг. Навіть під час Другої світової Союз отримував допомогу за програмою ленд-лізу, яка частково компенсувалась роками потому — і далеко не повністю. Тож прецедентів, щоб країну змушували повертати все, фактично не існує.

Як реагувати на такі “якорі”? У класичній переговорній науці радять не вести дискусію в межах нав’язаних рамок, а формувати власні. Саме тому нинішній варіант угоди не варто сприймати як догму — його потрібно проаналізувати професійно, залучивши сильну юридичну експертизу, бажано зі США.

Та найголовніше — зосередитися не на емоціях, а на можливостях. Перше: у нас з’являється шанс отримати потужного партнера для розробки українських надр, що протягом десятиліть залишались недоторканими через брак інвестицій і технологій. Зокрема, це стосується таких складних об’єктів, як шельф Чорного моря, які без підтримки сильного союзника ми не освоїмо ніколи. Друге — це участь американських компаній в українських активах (від титану до газу) може автоматично зробити їх захист пріоритетом зовнішньої політики США. Якщо ресурси стануть частиною інтересів американського бізнесу, вони отримають і політичне прикриття.

Отже, йдеться не про “здачу суверенітету”, а про потенційно вигідну зміну конфігурації. Головне тут — не програти у переговорах. Але якщо українська команда діятиме компетентно, угода може стати проривом, а не загрозою.