Янгол на полі бою: 23-річна дівчина з Житомира рятує життя українських військових на передовій 

Марія Андреїшин не просто фельдшер, вона справжній янгол на полі бою, який щодня ризикує своїм життям, рятуючи інших. Їй лише 23, проте за плечима вже 4 роки жорстокої війни. За цей час вона врятувала понад 1000 життів.  Її робота виснажлива та важка, але дівчина не скаржиться. Для неї найголовніше — зберегти якомога більше наших захисників.

Журналістка ІА”ФАКТ” Юлія Хоменко поспілкувалася із фельдшеркою медичного пункту 2 ДШБ 95 бригади Марією Андреїшин про складності роботи та порятунок життів наших захисників.

Маріє, для нас ви справжній герой! Розкажіть, будь ласка, звідки ви родом, як давно на війні та що найбільше вас вразило за останній час?

Я родом з Житомира, на війні з 2021 року, за свої 23 встигла побувати в найгарячіших точках. Раніше я працювала фельдшеркою евакуаційного відділення медичної роти 95-ї бригади. Зараз я вже на посаді фельдшера медичного пункту 2 ДШБ тієї ж бригади. Повномасштабне вторгнення я зустріла на Сході України, від 24 лютого нормального сну та відпочинку не було — працювали всі наші екіпажі безперервно. Мінно-вибухові, осколкові, травматичні ампутації — ми рятували життя військових, які зазнавали жахливих поранень. Моя робота дійсно складна й небезпечна. Умови роботи постійно змінюються, тому ми маємо бути готові до всього.

Які умови надання допомоги?

Умови бувають різні. Якщо ситуація дозволяє, то допомогу можна надати безпосередньо на місці, але це буває рідко через небезпеку активності ворожих дронів. Тому найчастіше ми надаємо допомогу в медичній машині під час руху. Звісно, у моїй роботі було й таке, що й чергували серед лісу. На жаль доводиться забирати тіла мертвих воїнів. Загалом, найважливіша допомога надається в машині, по дорозі до ЛСБ. Поранених на ходу перев’язують, під’єднують до медичного обладнання й вводять потрібні препарати. Дорога — це часто бездоріжжя, по лісу або полі.

Чи є у вас все необхідне для надання кваліфікованої допомоги?

Так, нас забезпечено всім необхідним медичним обладнанням та медикаментами. По наданню першої медичної допомоги на нашому етапі нарікань немає.

Що для вас найважче в цій роботі?

Найважче — це втрачати людей. Були випадки, коли через тяжкість поранення нам не вдавалося зберегти життя. Це дуже боляче…

А які найщасливіші моменти у вашій роботі?

Найщасливіші моменти — це коли в безнадійній ситуації ти повертаєш життя пораненому. Батька для дітей, чоловіка для дружини, сина для батьків. Це неймовірне відчуття, коли усвідомлюєш, що ти зумів врятувати людину.

 Ви зараз збираєте кошти на засоби РЕБ для евакуаційних автомобілів. Розкажіть, більш докладно.

Зараз наші евакуаційні автомобілі є метою номер один для ворога. Щоб захистити життя  бригади та поранених, нам вкрай необхідні засоби РЕБ (радіоелектронної боротьби). Це допоможе нам безпечно евакуювати людей з поля бою.

Як поранені переносять біль під час евакуації?

Це залежить від тяжкості поранення, больового порогу та психо-емоційного стану. Зазвичай вони переносять стійко, але буває й розпач, особливо, коли відірвана кінцівка. Скажу, що бували дуже важкі поранення. Бувало таке, що веземо хлопців, а вони не вірять, що поранені, і просяться назад до побратимів. Звісно, більшість налаштовані одужати, а потім знову йти на передову. Взагалі немає таких людей на війні, які не відчувають страху. Це було під час одного зі штурмів. Нам визначили точку евакуації поранених. На вулиці вже сутеніло, коли ми виїхали на те місце. Та раптом, як тільки ми під’їхали, почався обстріл. Ми швидко завантажили поранених у машину і почали виїжджати. Дорога назад була заблокована, і нам довелося шукати об’їзд. Водій крутив кермо, шукаючи безпечний шлях, а я сиділа з пораненими, очікуючи найгіршого. Страх стискав серце. Я думала про те, що можемо загинути всі. Що станеться з цими людьми, яких я поклялася рятувати? Нарешті нам вдалося знайти об’їзд і вирватися з зони обстрілу. Доставивши поранених до безпечного місця, я відчула неймовірне полегшення, змішане з виснажливим страхом. Цей випадок назавжди запам’ятався мені. На війні для мене є лише страх за життя своє і тих, кого ти рятуєш. 

Які ваші мрії на майбутнє?

Мрію, як і кожен свідомий громадянин нашої країни, про найшвидше завершення війни. Я хочу повернутися додому, до своїх рідних і близьких і жити мирним життям.

Наразі Марія оголосила збір коштів на засоби РЕБ. Ці комплекси заходів перешкоджають роботі ворожих радіоелектронних засобів та ускладнюють роботу їхніх систем зв’язку. Засоби РЕБ – це вкрай важливий інструмент для збереження людських життів. Вони дозволяють захищати евакуаційні машини від обстрілів, знижувати ризик загибелі поранених під час транспортування до лікарень. 

Ви можете допомогти Марії перерахувавши гроші на банку за посиланням