Придністров’я – вузька смуга землі між річкою Дністер і міжнародним кордоном Молдови з Україною. Цей регіон є самопроголошеною республікою, яка має унікальне географічне положення, що впливає на його політичне та соціальне становище. Розташування між двома країнами робить Придністров’я стратегічно важливим в контексті регіональних конфліктів та геополітики. Столиця Тирасполь знаходиться лише за сто кілометрів від Одеси, нашого найважливішого чорноморського порту. Тож Україна, яка має фронт протяжністю 3200 км, останнім часом надає великого значення реінтеграції Придністров’я до Молдови, оскільки вбачає в регіоні загрозу своїй безпеці. Останнім часом в районі невизнаного “Придністров’я” Україна посилює заходи безпеки і будує фортифікаційні споруди.
Transnistria чи Придністров’я?
Придністров’я — це сепаратистський регіон у складі Молдови, який проголосив незалежність у 1990 році, але не визнаний жодною державою-членом ООН. Офіційна назва регіону — Придністровська Молдавська Республіка. У вересні Верховна Рада Придністров’я проголосувала за заборону використання назви “Transnistria” (Трансністрія), наполягаючи на використанні лише терміна “Придністров’я” або “Придністровська Молдавська Республіка”. Лідер проросійських сепаратистів Вадим Красносельський заявив, що термін “Transnistria” асоціюється у нього з “голодом, розрухою, вбивствами, кров’ю, знищенням людей – Голокостом”. Своєю чергою Молдовське Бюро з реінтеграції зазначило, що цей термін з’явився задовго до нацизму чи фашизму.
Придністров’я розташоване на східному березі річки Дністер, на кордоні між Молдовою та Україною. Значна частина населення складається з молдован, росіян та українців. У 1990 році, після розпаду СРСР, Придністров’я оголосило про вихід зі складу Молдови, побоюючись націоналістичних та асиміляційних тенденцій у новоствореній державі. Конфлікт між Молдовою та Придністров’ям переріс у військові зіткнення в 1992 році, що завершилися припиненням вогню за посередництва Росії. Після цього регіон фактично існує як незалежна держава, хоча де-юре є частиною Молдови.
Придністров’я має власні урядові інституції, включаючи президента, парламент і армію, проте його незалежність не визнає жодна країна. Значний тут залишається вплив Росії. Регіон значною мірою залежить від підтримки Росії. Економіка базується на промисловості та торгівлі, але рівень життя залишається низьким. Москва де-факто контролює регіон, використовуючи його як передову оперативну базу, і незаконно тримає там близько 1700 військовослужбовців. Придністров’я є джерелом постійної напруженості в регіоні, і питання його статусу залишається відкритим вже понад 30 років.
Кожен конфлікт унікальний
Придністровський конфлікт має кілька унікальних рис. Однією з головних є те, що в молдовському суспільстві відсутнє сильне прагнення до возз’єднання з окупованою територією. Результати громадських опитувань ніколи не засвідчували те, що повернення Придністров’я є пріоритетом для громадян Молдови.
Ключова причина цього полягає в тому, що Придністров’я вийшло з-під контролю Кишинева ще до розпаду Радянського Союзу — у 1990 році. А вже у 1991-му, коли Молдова проголосила незалежність, регіон фактично був поза її юрисдикцією.
Додатковим фактором є травматичний досвід війни 1992 року, яку Молдова програла. Цей конфлікт залишив глибокий відбиток, перетворивши будь-який військовий сценарій реінтеграції на неприйнятний і “токсичний” для суспільства.
Ще одна особливість конфлікту полягає в тому, що він не призвів до глибокого розколу між суспільствами по обидва боки Дністра. Ні в 1990-му, ні зараз жителі Тирасполя та Кишинева не сприймають одне одного як ворогів. Ставлення більшості до життя та людей на іншому березі річки можна описати радше як “байдужість”, ніж ворожнечу чи неприязнь.
Заклики до проведення військової операції в Придністров’ї почали активно з’являтися в українському інформаційному просторі з весни 2022 року і зараз лунають усе гучніше. Прибічники цього сценарію аргументують його кількома ключовими перевагами:
- Ліквідація військової загрози на південно-західному кордоні України. Якщо Україна здійснить операцію в Придністров’ї, це усуне потенційну загрозу з боку проросійських сил у цьому регіоні, а також дозволить ЗСУ зосередитися на інших фронтах, скоротивши необхідність утримання військових на кордоні з Придністров’ям.
- Доступ до складів боєприпасів. Військова операція могла б дати українським військовим доступ до великих складів боєприпасів у Придністров’ї, які залишились з радянських часів. Ці запаси можуть бути використані для підтримки військових дій проти Росії.
- Поліпшення обмінного фонду військовополонених. В результаті операції українські військові могли б взяти в полон російських військових, розташованих у Придністров’ї, що збільшило б можливості для обміну полоненими з Росією, зокрема для повернення українських військових.
- Стабілізація ситуації в Молдові. Вирішення питання окупованого Придністров’я ліквідувало б багаторічну нестабільність у Молдові, яку утворює невизнаний регіон. Це, в свою чергу, дозволило б Кишиневу зосередитись на реформах і інтеграції в західні структури, такі як ЄС та НАТО, посилюючи прозахідну орієнтацію країни.
Таким чином, прибічники військового сценарію бачать у ньому можливість не лише для України, а й для зміцнення безпеки та стабільності в усьому регіоні.
Чи буде ефективним військове втручання в Придністров’я?
З військової точки зору, операція проти Придністров’я виглядає логічно обґрунтованою. Військовий потенціал російських сил та їхніх проксі у Придністров’ї дуже обмежений через відсутність постачання з Росії. Регіон не має сучасного озброєння, засобів радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони.
Ще одна слабкість оборони Придністров’я – низька мотивація місцевих військових, які переважно вступали до армії заради заробітку, а не для активної участі в бойових діях. Спроби провести загальну мобілізацію, ймовірно, призведуть до масової втечі жителів на правий берег Дністра, оскільки адміністративний кордон з Молдовою не має достатнього контролю.
Однак, швидкої капітуляції Придністров’я у випадку зіткнення з ЗСУ очікувати не варто. Російські офіцери, інтегровані в місцеві силові структури, та частина ідейних прихильників “русского міра” можуть чинити серйозний опір, особливо в містах, таких як Тирасполь, Бендери, Рибниця. Вуличні бої в умовах міської забудови можуть призвести до значних втрат, включаючи цивільних, що загострить негативні наслідки цього сценарію.
Експерти Інституту Жака Делора вважають, що Придністров’я не є військовим фронтом, незважаючи на присутність 14-ї російської армії та тривалість кордону з Україною. Ні адміністрація, ні економічні еліти, ні населення регіону не виявляють бажання брати участь у війні в Україні. У лютому 2022 року жоден з придністровських військових не перетнув український кордон, ймовірно, через відсутність можливостей для наступу та захисту регіону. У середині квітня 2024 року український депутат Олексій Гончаренко порушив питання військового втручання в Придністров’я на Парламентській асамблеї Ради Європи. Однак міністр закордонних справ Молдови Міхай Попсой відхилив цю пропозицію, підкресливши необхідність мирного вирішення конфлікту. Загалом, Молдова, чий нейтралітет закріплений у її конституції з 1994 року, не підтримує військове вирішення придністровського питання. У нинішніх умовах прагнення до такого шляху наражало б країну на ризик російських репресій, небачених з часів закінчення Придністровської війни. Ця ситуація свідчить про відсутність намірів приєднатися до Росії у конфлікті.
У Міжнародному інституті стратегічних досліджень також вважають, що офіційні особи в столиці Придністров’я, Тирасполі, зберігають продуманий нейтралітет, залишаючи відкритими канали зв’язку з Києвом попри тривалу підтримку Москвою цього регіону. Вони також зауважують, що регіон стикається з серйозними економічними та політичними викликами через повномасштабне вторгнення, особливо через закриття важливого кордону з Україною. Це призводить до зростання залежності від Молдови, підвищує відчуття вразливості серед місцевих лідерів та населення.
Режим, змушений балансувати між Кишиневом і Москвою
Внаслідок війни, спроби Москви дестабілізувати легітимний уряд Молдови та подання країни на вступ до Європейського Союзу значно погіршили відносини між Москвою та Кишиневом. Це підтверджується національною стратегією безпеки, прийнятою у грудні 2023 року, в якій Росію чітко визначено як противника.
Одночасно значно посилився проросійський вектор політики Придністров’я щодо Російської Федерації. На початку лютого 2024 року Інститут вивчення війни попереджав про те, що влада Придністров’я може організувати референдум про приєднання до Росії на Конгресі депутатів, що відбудеться 28 лютого. Передбачалося, що причиною цього могла стати заявлена потреба захисту російських громадян і “співвітчизників” у регіоні від загроз з боку Молдови чи НАТО.
Кілька днів тому у Придністров’ї знову звернулися до теми плебісциту, але вже зовсім в іншому політичному контексті. Режим у Тирасполі почав вимагати організації референдуму щодо ЄС і в своєму регіоні, аргументуючи це тим, що необхідно отримати реальну думку “всіх придністровців”. Запит кваліфікували у Кишиневі як “маніпулятивну дію, зроблену, швидше за все, на замовлення зовнішніх сил”.
Шкідливий сценарій щодо Придністров’я
Військовий сценарій щодо Придністров’я завдасть шкоди Україні з кількох причин. По-перше, Придністров’я є частиною Молдови, і одностороння операція ЗСУ порушить міжнародне право, що виглядатиме як агресія проти Молдови. Це може розколоти підтримку України серед світових партнерів.
Багато хто сподівається, що Молдова попросить Україну про військову допомогу, але цього не станеться. У Молдові існує загальний консенсус проти військового рішення конфлікту, а президентка Санду навіть не має повноважень запросити іноземні війська без схвалення парламенту, що є малоймовірним.
Найголовніше – військова операція ЗСУ завдасть шкоди проєвропейській владі Молдови, послаблюючи її перед виборами 2024–2025 років. Це може уповільнити шлях Молдови до ЄС, що негативно вплине й на Україну, оскільки обидві країни розглядаються ЄС як спільний “пакет”.
