Довше не означає краще: чи виправдає себе 12-річна шкільна освіта

Зараз в Україні дедалі частіше обговорюють ідею переходу на 12-річну систему навчання у школах. Під гаслом “покращення якості освіти” освітні чиновники пропонують додати ще один рік, але чи дійсно це вирішить проблему? Чи не перетвориться це на чергову псевдореформу, що додасть клопоту учням і вчителям, не приносячи реальних результатів? Кількість років у школі — це не магічна паличка, яка автоматично покращує знання та навички. Що важливіше: додатковий рік за партами чи зміст і якість навчання, які з кожним роком все більше стають другорядними?

Рішучі кроки до змін

Згідно із Законом України “Про освіту” та заявами Міністерства освіти і науки (МОН), перехід на 12-річну систему шкільної освіти має відбутися у 2027 році. Також запрацює профільна середня освіта, а це означає, що після 9 класу учні зможуть вступити в академічний ліцей, обираючи профіль і предмети, та поглиблено готуватимуться до здобуття фаху.

За планами реформи передбачається, що шкільна освіта має складатися з:

• початкової (1-4 класи);
• базової (5-9 класи). Відтепер школи стають гімназіями;
• старшої профільної школи (10-12 класи). З’являються академічні та профільні ліцеї.

Навчання у академічних ліцеях триватиме три роки і буде представляти собою підготовку до вступу у вищий навчальний заклад, а професійні ліцеї надаватимуть одразу і повну загальну середню освіту, і можливість здобути професію. Таке розмежування дасть можливість задовольнити потребу країни у затребуваних професіях, а не спостерігати картину масового вступу у вузи та поповнення ринку праці незатребуваними в нинішніх умовах професіями.

Звісно, що на удосконалення потрібен час і виважені дії.

“Всі 30 років в українській освіті є три ключові слабкі сторони – це не модернізовані освітній простір, зміст освіти і низькі заробітні плати. Все це стається через одну причину – це недостатня політична воля для того, щоб взяти лідерство у цьому процесі. Основна причина, звичайно, фінансова. Адже це потребує шалених коштів, мільярдів доларів для того, щоб ми за 7-10 років зробили освітню систему однією з найкращих у світі. Зараз така політична воля є, ми знаємо, над чим працювати, що вдосконалювати і де брати кошти. І якщо ми виправимо ці три мінуси і отримаємо класне освітнє середовище, то повернемо той мільйон дітей, які виїхали, і тоді вони  будуть хотіти їхати до нас з-за кордону, а не ми шукатимемо, куди б відправити дитину на навчання”, –  заявив голова комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак на фестивалі “Вчителі майбутнього”.

Тому у 2025-2026 навчальному році держава планує запустити освітній пілотний проєкт старшої школи. Згідно з ним передбачено, що у кожній області має бути створено один академічний та два професійних ліцеї.

На питання, чому старшокласникам в Україні додали ще один рік навчання, міністр освіти і науки України Оксен Лісовий відповів, що такі кроки нададуть можливість школярам отримати підготовку до університету:

“Ми зараз працюємо з нашою командою директорату вищої освіти й за деякими напрямками ми передбачаємо скорочення бакалаврату. Ми окремо анонсуємо, коли прийдемо до цього рішення, але ви виходите до університету більш підготовленими. І так само, якщо ви вибрали професійний коледж, ви виходите на ринок праці уже з професією. Тому плюс один рік і, відповідно, вибір профілів, за якими працюєте”.

На думку фахівців МОН, завдяки реформі ситуація має докорінно змінитися. Профільні ліцеї пропонуватимуть вступникам 3 профілі: мовно-літературний, суспільно-гуманітарний та  STEM. Зміниться кардинальний підхід до навчання на користь концентрації на поглибленому вивченні предметів необхідних для майбутньої професії. Зменшення кількості предметів розвантажить учнів та дасть можливість покращити свій рівень знань з основних предметів. Зменшаться батьківські витрат на репетиторство та додаткові платні освітні послуги. Дана реформа цілком зорієнтована на відповідність європейським стандартам та відповідає запитам ринку праці. До того ж, система буде проявляти гнучкість, і у разі бажання учень завжди може змінити ліцей і продовжити навчання в академічному напрямку, або, навпаки, у професійному. Також кошти, які були спрямовані раніше на утримання більшої кількості неефективних закладів будуть направленні на реальні потреби шкіл нового типу.

Однак, дані соцопитуванням Київського міжнародного інституту соціології вказують на те, що лише 11% батьків підтримують 12-річну систему освіти. В той час як 25% респондентів виступають категорично проти реформи, а 35% не погоджуються з новацією. В свою чергу, 25% опитуваних школярів позитивно ставляться до збільшення навчання на ще один рік. І лише 18% респондентів – проти.

58% учителів та керівників органів управління освіти вважають, що зміни принесуть позитивні покращення  в освітній процесі з втіленням 12-річної системи освіти.

Варто зазначити, що 85% батьків учнів 10-11 класів висловилися за підтримку профільного навчання. Аналогічна ситуація і з самими учнями 10-11 класів (85% – за профільне навчання).  Щоб відкинути всі сумніви та розібратися у підводних каменях, з’ясуємо, що саме принесе з собою реформа освіти.

Переваги та недоліки 12-річної системи освіти

Головним аргументом прихильників 12-річної освіти  є гармонізація освітнього процесу з європейськими стандартами. У багатьох країнах ЄС учні навчаються саме 12 або навіть 13 років. За даними офіційних досліджень ЮНЕСКО, додатковий рік освіти в середній школі збільшує дохід дорослої людини в країні на 8%. Макроекономічна продуктивність праці в країні з 12-річною системою освіти зростає на 6,2%.

На думку експертів, більший термін навчання дозволяє учням засвоїти матеріал більш поступово, поглиблено та зрозуміло. В умовах зростаючого обсягу інформації та вимог до знань, здавалося б, додатковий рік дає можливість краще підготувати школярів до майбутніх професійних викликів. Крім того, додатковий рік може дати дітям більше часу на розвиток так званих “soft skills” –  навичок комунікації, критичного мислення, креативності, що стають все важливішими на сучасному ринку праці. Також це час для учнів, щоб визначитися з майбутньою професією, пройти профорієнтацію або отримати додаткову підготовку перед вступом до університету.

Однак не всі бачать 12-річне навчання як позитив, зазираючи на зворотний бік медалі. Опоненти реформи вказують на проблеми, які виникають у нинішній шкільній системі, і ставлять питання: чи не слід спочатку усунути існуючі недоліки, а вже потім додавати ще один рік? Наприклад, низький рівень мотивації учнів, перевантаженість програм, неякісні підручники, недоліки у підготовці вчителів — це все питання, які вже давно потребують розв’язання.

Критики також зазначають, що для багатьох сімей додатковий рік навчання означає більший фінансовий тягар. Адже діти на рік довше залишатимуться  “на утриманні”, а батьки будуть змушені виділяти додаткові кошти на навчальні матеріали, репетиторів та шкільні витрати.

Окрема проблема — це психологічне навантаження на учнів. Вже зараз школярі стикаються з високим рівнем стресу через інтенсивні навчальні програми та постійні вимоги. Чи зможуть діти зберегти мотивацію та емоційний баланс, якщо навчання розтягнеться на ще один рік? Підлітковий вік — це період, коли більшість учнів уже хочуть почати свою кар’єру або вивчати те, що їх дійсно цікавить, замість того, щоб залишатися у шкільних стінах.

Досвід зарубіжних країн щодо впровадження 12-річної системи освіти

Введення 12-річної системи освіти активно обговорюється не лише в Україні, а й у багатьох країнах, які вже пройшли цей шлях. Погляньмо на досвід інших держав: як вони впровадили триваліші шкільні програми, що це дало учням і чи є цей досвід корисним для України?

Більшість країн Європи, зокрема Німеччина, Франція, Швеція, використовують 12- або 13-річну систему освіти. Основна мета цього підходу — не тільки дати школярам більше знань, а й допомогти їм краще адаптуватися до викликів сучасного світу. Наприклад, у Німеччині учні проводять більше часу на практичних заняттях, освоюючи майбутні професії, або на розвиток “soft skills”, які стають все важливішими на ринку праці.

У Швеції великий акцент робиться на індивідуальному підході до навчання та психологічній підтримці учнів. Триваліший навчальний період дає більше можливостей для гнучкого графіка, менших стресових навантажень і часу на саморозвиток.

У США тривалість навчання також становить 12 років, але велика увага приділяється вибору предметів у старших класах. Школярі можуть обирати курси відповідно до своїх інтересів і планів на майбутнє. Це дає їм змогу зосередитися на тих сферах, які вони вважають важливими для своєї майбутньої кар’єри, і краще підготуватися до вступу в університети або на ринок праці.

Проте система США також має свої виклики, зокрема нерівність доступу до якісної освіти в різних регіонах і школах. Тут, як і в Україні, існує питання адаптації навчальних програм під сучасні потреби учнів.

Південна Корея — країна з однією з найбільш інтенсивних систем освіти у світі. Хоча навчання тут триває 12 років, корейські учні проводять більшу частину свого життя за підручниками, часто навчаючись до пізнього вечора та у вихідні. Ця система дає високі академічні результати, проте вона також піддається критиці через сильне психологічне навантаження на учнів. Багато дітей страждають від стресу і втоми, що ставить під сумнів доцільність такої жорсткої системи.

Погляд у минуле

Зробимо екскурс у минуле та пригадаємо, як була організована система освіти раніше. Багато українців палко відстоюють часи свого навчання, пригадуючи, що тоді “і знали краще і нічого не стояло на заваді”. Але чи дійсно це так?

Шкільна 10-річна освітня система Радянського Союзу тривалий час вважалася однією з найкращих у світі, а у деяких країнах, наприклад, в Китаї, і зараз вважається. Саме завдяки потужній і якісній шкільній освіті країна була лідером у космічних дослідженнях, ядерній фізиці та інших високотехнологічних галузях. Вона відзначалася своєю унікальною структурою, яка поєднувала глибокі теоретичні знання з практичними навичками. Навіть після розпаду СРСР багато країн пострадянського простору зберегли основні принципи цієї системи, продовжуючи виховувати висококваліфікованих спеціалістів і людей з високими моральними якостями. У чому ж секрет цієї системи і чому вона так високо цінувалася?

Радянська система освіти базувалася на глибокому і систематичному вивченні всіх основних предметів. Вона забезпечувала широке охоплення знань, починаючи з початкової школи і закінчуючи вищою освітою. Наприклад, математика, фізика та хімія викладалися на такому високому рівні, що радянські учні постійно займали призові місця на міжнародних олімпіадах. Це було результатом того, що у школах навчали не просто формулами, а розумінню суті процесів і явищ.

На відміну від західних моделей, радянська система була орієнтована на підготовку всебічно розвиненої особистості. Навчальні програми включали широкий спектр предметів — від літератури та мистецтва до точних наук і фізичної культури. Це допомагало виховувати гармонійно розвинених людей, які мали широкий світогляд і могли адаптуватися до різних професійних напрямків.

У радянській системі існувала тісна взаємодія між шкільною та вищою освітою. Наприклад, з технічних дисциплін випускники шкіл уже мали базові знання, які дозволяли їм легко продовжувати навчання у технічних університетах. Завдяки цьому Радянський Союз випускав величезну кількість інженерів, науковців і технічних спеціалістів, які стали основою багатьох галузей промисловості та науки.

Однією з основних переваг радянської системи освіти була висококваліфікована і мотивована викладацька складова. Вчителі не просто викладали матеріал, а й виховували своїх учнів, вкладаючи у них моральні та етичні цінності. Це створювало атмосферу поваги до навчання і високий рівень довіри до педагогів. У пострадянські часи багато з цих педагогів продовжили працювати, зберігаючи традиції якісної освіти.

Одним із головних принципів радянської системи освіти була її безкоштовність та доступність для всіх громадян. Незалежно від соціального статусу чи місця проживання, кожен мав можливість отримати якісну освіту, що значно розширювало можливості для талановитих дітей з віддалених районів чи неблагополучних сімей. Учні сільських районів отримували не гіршу освіту, ніж міські жителі, багато хто з них успішно складав вступні іспити до вищих навчальних закладів чи технікумів.

Велика увага приділялася практичній підготовці учнів. Починаючи з середніх класів, діти залучалися до праці в трудових таборах, вони брали участь у виробничих практиках, де знайомилися з робочими професіями та навичками. Це не лише готувало до дорослого життя, а й формувало повагу до праці. Крім того, значна увага приділялася вихованню учнів у дусі поваги до старших, допомоги літнім людям (багато хто пам’ятає тимуровців), дітям прищеплювалися високі моральні принципи.

Тобто, 10 років цілком вистачало, щоб навчити і виховати  розумне, морально здорове покоління дітей. При цьому в радянській школі були і недоліки. Варто признати той факт, що в радянські часи освіта була централізованою та ідеологізованою, що означало, що шкільна програма була єдиною для всіх, з мінімальним акцентом на індивідуальні потреби чи інтереси учнів. Часто від учнів вимагалося засвоювати визначені концепції без права на критичний аналіз. Викладання переважно було авторитарним, де основна увага приділялася запам’ятовуванню інформації, а не її розумінню чи застосуванню на практиці.

Введення з часом 11-річної освіти в Україні та інших пострадянських країнах мало на меті покращити якість шкільної освіти, подолати деякі недоліки радянської системи та наблизитися до міжнародних освітніх стандартів. Однак, хоча цей крок приніс певні покращення, залишилися проблеми, які не вдалося вирішити повністю.

Хоча додатковий рік навчання мав на меті дати можливість вивчати більше матеріалу, проблема перевантаження учнів залишається актуальною і нині. Часто програми все ще надто насичені, і учні змушені запам’ятовувати велику кількість фактів без глибокого розуміння. А це призводить  до стресу та емоційного виснаження школярів, особливо на етапі підготовки до ЗНО.

Попри те, що 11-річна система теоретично дозволяє більше часу на розвиток індивідуальних здібностей учнів, в реальності цей процес і досі недостатньо реалізований. Більшість шкіл продовжують дотримуватися стандартизованої програми, що не завжди враховує індивідуальні потреби та інтереси кожного учня. Наприклад, профільне навчання не завжди організоване на належному рівні, що призводить до недостатньої підготовки до конкретних професій чи сфер. Шкільна програма все ще фокусується на теоретичних знаннях, і недостатньо уваги приділяється розвитку практичних навичок, які можуть бути корисними в житті. Це створює розрив між тим, що учні вивчають у школі, і тим, що вони насправді потребують у реальному житті або на ринку праці.

На даний час питання, чи готова українська система до 12-річної освіти, залишається відкритим. Зарубіжний досвід показує, що сам по собі триваліший період навчання не гарантує успіху, якщо програми залишаються перевантаженими, а учням не надається достатньо підтримки для розвитку їхніх індивідуальних здібностей. Існує великий ризик не заохотити, а, навпаки, викликати відразу до навчання в цілому.

Продовження навчання у школі до 12 чи навіть 13 років – це загальносвітова тенденція, яка, здавалося б, має сприяти кращій підготовці дітей до дорослого життя. Проте насправді часто цей додатковий час не приносить очікуваних результатів. Додаткові роки не завжди означають покращення якості освіти. Багато країн вже стикаються з проблемою: учні проводять більше часу у школі, але їхні знання та навички не покращуються.

Шкільна освіта має не тільки навчати, а й виховувати. Діти повинні вміти розрізняти добро і зло, розуміти важливість поваги до оточуючих, співчуття та відповідальності. Проте все більше освітніх чиновників забувають про цю ключову складову. Зосереджуючись на сухих академічних знаннях та тестуванні, ми втрачаємо з поля зору формування особистості дитини. Як наслідок, діти часто виходять зі школи з низьким рівнем емоційного інтелекту та слабкими соціальними навичками.

Сьогодні часто чуємо, що виховання — це виключно завдання батьків. Проте школа також має важливу роль у цьому процесі. Саме в школі діти проводять більшу частину свого часу, спілкуються з однолітками та формують свої перші соціальні навички. Тому вчителі мають бути не лише джерелом знань, а й прикладом для наслідування, наставниками, які допомагають учням знайти своє місце у світі. Крім того, у сучасній школі діти часто перебувають під великим тиском — від нескінченних домашніх завдань до очікувань щодо успішності на іспитах. Внаслідок цього ми стикаємося з емоційним вигоранням, тривожністю та навіть депресіями серед учнів.

Замість того, щоб збільшувати кількість уроків чи подовжувати шкільні роки, варто переглянути сам підхід до навчання. Збільшення кількості років навчання у школі не завжди є розв’язанням проблеми якості освіти. Замість цього варто зосередитися на покращенні навчального процесу, впровадженні ефективних методів виховання і турботі про емоційне та психологічне здоров’я дітей. Адже важливо не лише те, скільки часу дитина проведе у школі, а які знання та цінності вона отримає за цей період.