Наразі Китай опинився в ситуації торгової війни практично з усім світом. Не тільки великі держави, а й невеликі країни готові вводити митні обмеження на китайські товари. Деякі економісти Піднебесної бачать вихід із ситуації в зниженні експортоорієнтованості економіки. У цьому є свій резон, оскільки у внутрішнього споживання дуже великий потенціал. І оскільки, скоротивши експорт, КНР зменшить свою залежність від нього.
Продаж землі як потужний актив для покращення особистого благополуччя пересічних китайців
Уряд Китаю розглядає ініціативу дозволити приватизацію землі та подальший продаж сільських угідь тими аграріями, які вважатимуть за краще жити і працювати в місті і яким земля ні до чого. Історично склалося так, що в комуністичному Китаї більша частина земельних наділів перебуває в колективній або державній власності – і дотепер існують видозмінені колгоспи. Приватних угідь мало – це земля, приватизована громадянами за Ден Сяопіна.
За часів правління цього реформатора в Китаї не було проведено приватизацію землі у звичному для нас розумінні. Замість цього, в рамках економічних реформ, розпочатих у 1970-ті, було запроваджено систему оренди землі. Земля залишалася в державній власності, але селянам і підприємствам надавалося право довгострокової оренди, що дало їм змогу більш ефективно використовувати земельні ресурси.
Чи вигідні Піднебесній громадяни, які живуть у парадигмі вільних людей
Скажімо, один китаєць талановитий у ремонті обладнання, хоче відкрити свою майстерню і продати непотрібну йому землю іншому односельцю, який талановитий як фермер і який, придбавши додаткові наділи, більше зможе заробляти за рахунок масштабування. Таким чином, кожен з них більше досягне успіху у своїй сфері, забезпечить свою сім’ю і старість і буде мінімально залежати від державного апарату. Але, якщо вчорашній аграрій, який вирішив стати пролетарем, продасть свої паї, він ризикує, якщо міське життя не задасться і йому доведеться повернутися в село безземельним маргіналом.
Схоже, розгадка, чому китайська влада стримує такі ініціативи як можливість приватизації та подальшого продажу своєї землі простими обивателями, в тому, що комуністична партія боїться своїх капіталізованих громадян. Масово плодити громадян, які живуть у парадигмі вільних людей, країні невигідно.
Комуністична партія обрала іншу тактику економічного розвитку – дотування підприємств і глобальну економічну експансію. Багато підприємств отримали карт-бланш на дешеві кредити і пільгові умови оподаткування, щоб якнайшвидше наростити обсяги виробництва і захопити якомога більше ринків.
Так, наприклад, зараз обсяг виробництва автомобілів збільшився до 40 млн на рік за внутрішнього попиту 22 млн, що напрочуд мало для країни з таким населенням. Утім, такий низький попит корелює з лінією партії, яка вважає масове придбання автотранспортних засобів марнотратством.
Промислова гігантоманія Піднебесної триває
Показовими є плани Піднебесної цього року виготовити сонячних елементів потужністю до 720 гігават за внутрішнього попиту 220 гігават. Наочна пряма агресивна експансія на всілякі світові ринки.
Зворотнім боком такого промислового підйому є критично низька частка споживання у ВНП, що є прямим наслідком експлуатації дешевої робочої сили і непропорційно величезних державних видатків на дотації та пільгові кредити для виробників.
Економічні моделі США і Китаю: капіталізм vs комунізм сучасного розливу
Цікаво зіставити поточні моделі економічного розвитку двох наддержав. Так, у Китаї промислова гігантоманія головним чином має на меті світову економічну експансію, не піклуючись при цьому про добробут своїх громадян. В Америці ж промислова «топка» працює на повну потужність, забезпечуючи продовольчий надлишок у супермаркетах, надлишковий вибір автомобілів в автосалонах тощо, і водночас гідно оплачуючи працю пересічних американців. Що і робить зрештою країну такою великою і потужною. Тобто дві наддержави роблять ставки на дві діаметрально різні моделі економічного успіху.
Поки що можна губитися в здогадках, чи то Сі Цзіньпін вирішив ігнорувати логіку економічного розвитку цивілізованих країн і світові тенденції, чи то пішов ва-банк. Але в наявності тенденція якщо не деглобалізації світу, то його кластеризації на групи країн, співпраця з якими видається перспективною.
Очевидно, що в кластері з Китаєм не буде Європи і США, які відкличуть свої виробництва з території Піднебесної. Натомість КНР підтримуватиме колаборацію з Індією, Індонезією, В’єтнамом, щоб заповнити лакуни в технологічних ланцюжках своїх виробництв.
Якщо раніше одна з конкурентних переваг Китаю полягала в тому, що на його території відкривали свої бюджетні виробництва розвинені країни, то тепер Китай намагається покласти на лопатки світових лідерів у виробництві важкого машинобудування та електроніки. Так, ІА”ФАКТ” вже писало про те, як китайський технологічний гігант Huawei кинув виклик американській Nvidia, розробивши власний ШІ-чіп.
Чому демпінг – зло для цивілізованого світу
Зазвичай недобросовісна конкуренція і демпінг – достатня підстава для країн, що зазнають від нього збитків, збільшити митні збори на китайські товари. Ось кілька свіжих прикладів. У 2022-му США за допомогою пільгових кредитів і оподаткування вирішили простимулювати вітчизняний стартап із виробництва дешевих сонячних панелей – величезного заводу вартістю 1,5 млрд доларів. Ініціатива виявилася актуальною ще й у зв’язку з ухваленим Байденом кліматичним законодавством і необхідністю злізти з голки нафтопродуктів. Оскільки внутрішній видобуток сланцевої нафти досі не покриває внутрішні потреби країни. І в цей самий час КНР подвоїла внутрішнє виробництво сонячних панелей і обвалила ціни на цю продукцію в США. Недобросовісна китайська конкуренція та демпінг змусили американців призупинити власне виробництво.
Аналогічна історія трапилася з величезним сталеливарним заводом, який призупинив своє виробництво і змушений був звільнити 2.000 співробітників у зв’язку з китайським демпінгом на залізну руду і сталь. У Європі через експансію дешевих автомобілів “made in China” роботу втратили 10.000 співробітників автопрому.
Антидемпінгові розборки в Європі та США
Ці приклади дуже показові і демонструють закономірність того, що уряди США, ЄС і Великої Британії, а також Індія, В’єтнам, Аргентина підвищують митні збори, щоб захистити внутрішніх виробників від недобросовісної конкуренції.
Не все те золото, що блищить. Якщо раніше дешевизна китайських товарів здавалася привабливою, то сьогодні з’явилося розуміння того, що вона топить цивілізований світ. Тобто Китай сам розв’язав торговельну війну з усім світом. І це тоді, коли США активно інвестують у відновлювану енергетику, ЄС планує запустити власне виробництво напівпровідників. І, напевно, особливим болем для Китаю стане те, що виробництво “яблук” – причому найдорожчих моделей айфонів – переносять з території Піднебесної до Індії, яка і так уже виробляє кожен сьомий смартфон у світі.
Економічні проблеми КНР посилюються. Незважаючи на це, продовжують розгортатися мегаломанські проєкти, зокрема, будівництво залізниці в борг. Але така економічна стратегія приречена на провал, інвестори це розуміють і йдуть з ринку. Китай усіма силами приховує кількість інвесторів, які залишають його територію.
Багато експертів солідарні в думці, що нова політика великого промислового ривка в короткостроковій перспективі забезпечить Китаю активну присутність на рівні світових ринків. Але, ймовірно, дуже скоро економічний “мурашник” зіткнеться з проблемою неокупності великих будівництв, у які вкладено великі держдотації.
Таким чином, уряд Сі щедро обдаровує своїх виробників субсидіями з держбюджету, а дешева робоча сила додатково здешевлює собівартість виробництва. По суті, китайський державний молох привласнив собі активи пересічних китайців для утримання свого статусу економічного гегемона у світі.
Тетяна Морараш
