На шляху до ЄС Україна проходить найскладнішу стадію – переговори.
Подавши заявку на членство, наша країна зламала матрицю ЄС, значно прискоривши процес євроінтеграції. Тепер ми опинилися на найбільш “технічному”, але водночас і найбільш змістовному етапі просування до бажаного членства.
Україна і ЄС проводять переговори до закриття всіх переговорних кластерів, і тут ми вже почали стикатися із вимогами чинних членів ЄС. Гіпотетично кожна країна – член Євросоюзу – може вимагати від України певних змін. Між тим, найактивнішою у цьому процесі виявилася Польща, для якої конче важливими є як питання поточні, зокрема, обмеження імпорту української сільськогосподарської продукції, так і питання історичні – те, що пов’язане з історичною пам’яттю поляків.
У серпні 2024 року прем’єр Дональд Туск заявив: “Україна так чи інакше повинна буде виправдати польські очікування. Вона не буде членом ЄС без згоди Польщі”.
“Без вшанування жертв Волині, Україна не увійде до ЄС”
Ці слова міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша, сказані наприкінці серпня в ефірі польського радіо, викликали неабиякий резонанс у політичних колах.
Реагуючи на цю заяву, видання Rzeczpospolita провело опитування серед поляків, яке показало, що 52% ставлять вступ України до ЄС в залежність від розв’язання питання ексгумації жертв Волинської трагедії.
Попри те, що Польща залишається однією з найсильніших прихильників України, надаючи мільярди доларів військової, економічної та гуманітарної допомоги, а також приймаючи мільйони українських біженців, між країнами існують давні суперечки, які ще потребують вирішення. Йдеться, перш за все, про Волинську різанину – питання, яке залишається каменем спотикання в українсько-польському діалозі, починаючи з 1990-х років. Напруження в стосунках засвідчила й недавня зустріч президента України Володимира Зеленського з міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським. Під час зустрічі Сікорський наполягав на тому, щоб Україна нарешті дозволила ексгумацію жертв Волинської різанини, а також застерігав від надмірних сподівань на швидкий вступ до ЄС. Це викликало розчарування у Зеленського, який висловив претензії до Польщі, звинувачуючи її у політизації історичних подій, затримках з обіцяною військовою допомогою та неповній підтримці євроінтеграційного шляху України.
Історичний контекст Волинської трагедії
Волинська різанина (1943-1944 роки) — це масове знищення польського цивільного населення на території Волині та Галичини, здійснене Українською повстанською армією (УПА). У традиційній польській історіографії Волинська різанина часто сприймається як цілеспрямована етнічна чистка польського населення, здійснена Українською повстанською армією (УПА) з метою ліквідації польської присутності на Волині та створення однорідної української території. Польські історики акцентують увагу на масовому знищенні польських цивільних під час конфлікту, що охопив Волинь і деякі інші регіони Західної України в 1943-1944 роках, і розглядають ці події як геноцид проти польського населення.
Натомість в українській історіографії ці події часто трактуються як відповідь на попередні польські репресії та утиски українського населення в міжвоєнний період, а також як захисні дії під час хаотичної війни на території Західної України. В українському баченні цей конфлікт є частиною більш широкого контексту боротьби за незалежність України, в якому УПА діяла проти всіх сил, що загрожували українській державності, включаючи польське підпілля та адміністрацію.
Ці дві інтерпретації подій створюють значну напруженість у відносинах між Україною та Польщею, оскільки кожна країна наголошує на своїх жертвах і підходах до осмислення історичної правди.
Для багатьох поляків це одна з найбільших трагедій в їхній історії ХХ століття. В польській пресі можемо прочитати про особливу жорстокість, з якою українці мордували й вбивали поляків вилами й сокирами, попередньо знущаючись над жертвами. Кількість вбитих під час Волинської різанини за версією польських істориків становить 100 тисяч осіб. Українська сторона, у свою чергу, звертає увагу на те, що в ті роки існували обопільні насильницькі дії, і наполягає на необхідності аналізу всієї історії взаємин в контексті боротьби за незалежність. Кількість жертв, за даними українських істориків, є значно меншою.
Питання ексгумації останків жертв Волинської трагедії є однією з найскладніших і чутливих тем у польсько-українських відносинах. Для Польщі ексгумація має велике символічне значення. Польська сторона вважає важливим встановити точну кількість жертв і належно поховати їх, надавши родичам можливість відновити пам’ять про загиблих. Для поляків це частина ширшого процесу пошуку історичної правди про події Другої світової війни на території Західної України. В Україні ж існує занепокоєння, що ексгумація може використовуватися для політичних цілей і може викликати нову хвилю напруженості в двосторонніх відносинах. Оскільки Волинська трагедія є складною історичною подією, для української сторони важливо, щоб цей процес не став інструментом політичного тиску або маніпуляції історичними фактами.
Причини мораторію на ексгумацію
У 2017 році Україна наклала мораторій на ексгумацію польських жертв Волинської трагедії. Це стало відповіддю на руйнування українських пам’ятників на території Польщі та дії польських націоналістичних організацій. Нагадаємо, що у квітні 2017 року польські праворадикальні угруповання зчинили демонтаж меморіального пам’ятника воїнам Української повстанської армії в селі Грушовичі. Об’єднання українців Польщі назвало руйнування меморіалу спланованою провокацією, спрямованою на створення напруженості між українцями та поляками напередодні 70-х роковин операції “Вісла”, яка свого часу мала трагічні наслідки для українського населення. Її відзначення мало стати важливим моментом для обговорення історичних спогадів та примирення.
Відтоді між країнами тривали переговори щодо відновлення ексгумацій, але процес затягнувся через брак консенсусу щодо підходів до вирішення цього питання.
Взимку 2020 року відбулася ще одна скандальна подія, що негативно вплинула на україно-польські відносини. Зазнала вандалізму братська могила воїнів Української повстанської армії (УПА) на горі Монастир. Це був пам’ятник – хрест та інформаційна таблиця з іменами загиблих, встановлений за погодження й фінансування польської влади. Невідомі особи зруйнували частину пам’ятника, що викликало широкий резонанс в Україні та Польщі. Акт вандалізму став приводом для нових дискусій про історичну пам’ять та взаємини між обома країнами, підкреслюючи важливість збереження пам’ятників та місць пам’яті.
УІНП: рішення “у порядку винятку”
Останнім часом між Україною та Польщею намітилася позитивна динаміка у вирішенні питання ексгумації останків жертв Волинської трагедії. Український інститут національної пам’яті (УІНП) анонсував намір розпочати роботи з пошуку та ексгумації останків польських жертв у Рівненській області у 2025 році. У комюніке зазначається, що «тривалий час не існує офіційних, міжінституційних механізмів вирішення проблемних питань з польською стороною щодо реставрації та консолідації пам’ятних місць», тому УІНП «схиляється до рішення назустріч інтересам» громадян Польщі як виняток».
“Це позитивна новина і важливий крок у правильному напрямку. Міністр Радослав Сікорський неодноразово підкреслював у своїх переговорах з українськими партнерами, що Польща очікує не лише планів, а реальних рішень. Ми сподіваємося, що таке рішення дійсно буде ухвалено”, – зазначив у своєму інтерв’ю для Польської агенції преси (PAP) речник Міністерства закордонних справ Польщі Павел Вронський.
Голова УІНП Антон Дробович натомість пояснив цю ініціативу активністю польських громадян, які, не сподіваючись на державні інституції своєї країни, почали прямий діалог з українськими структурами, відповідальними за історичні питання. Водночас він називає абсурдною ситуацію з могилою на горі Монастир, де і досі вандали вибивають кувалдами шматки з літерами імен і встановлюють свої намогильні споруди. Це легальна могила, яку встановили поляки за свої ж гроші. Дивує, що й досі актам вандалізму не створено заходів протидії.
Тож, дійсно, виникає парадоксальна ситуація, коли польська сторона вимагає від України розуміння потреб історичної пам’яті, натомість не готова зробити відповідних кроків на зустріч. Дії мають бути дзеркальними.
Чи зашкодять нерозв’язані питання історичної пам’яті вступу України до ЄС?
Польські офіційні представники, пов’язуючи питання євроінтеграції України з Волинською трагедією, підкреслюють важливість історичних контекстів у сучасних політичних відносинах. Зважаючи на те, що Польща головуватиме в ЄС у першому півріччі 2025 року, це може суттєво вплинути на процеси інтеграції України до європейських структур.
У цьому контексті Антон Дробович не бачить жодних проблем щодо задоволення вимог польської сторони. Якщо вона має намір піднімати питання виконання зобов’язань за міжнародними угодами відповідно до принципів і цінностей Європейського Союзу, Україна готова до конструктивного діалогу. Важливо, щоб Польща чітко сформулювала свої запитання та вимоги, що дозволить обом сторонам працювати над вирішенням існуючих проблем.
Україна покладає великі сподівання на головування Польщі в ЄС, яке розпочнеться 1 січня 2025 року. Чи справдяться вони?
