Ми продовжуємо спілкуватися з Анатолієм Хромовим, який очолює Державну архівну службу України. Цього разу говоримо про роботу громадян в архівах, державотворчі історичні документи, рідкісні архівні справи, особливості оцифрування документів і описів до них.
Першу частину інтерв’ю читайте за посиланням.
В архівній справі ми намагаємося подолати радянщину
Який відсоток архіву вже оцифрований?
Облік ведеться за кількістю одиниць зберігання. Ми не знаємо, скільки аркушів у нас є. Одиниця зберігання – це справа. Вона може бути на двох аркушах, а може налічувати дві з половиною тисячі сторінок. Для того, щоб зрозуміти, скільки це – 21 млн оцифрованих аркушів, нам потрібно знати, скільки у нас аркушів є усього. Це проблема. Ми працюємо над тим, щоб запровадити єдиний реєстр національних архівних ресурсів, коли з облікових документів, першочергово з описів, буде створена база, де буде міститися мінімум 86 млн позицій і в кожному описі буде вказано, на скількох аркушах документ. Тоді ми зможемо вирахувати відсоток.
А зважувати не намагалися?
Це хороша ідея, ми часто впроваджуємо інноваційні підходи, тому що прагнемо відійти від пострадянських практик. За кордоном архіви не завжди працюють так зарегульовано, як у нас. Тож і ми максимально лібералізуємо наше законодавство. От про зважування – дуже хороша ідея. Дивіться, в Україні перед тим, як видати справу до читального залу, архівіст має перевірити її поаркушно, і у нас усі справи підшиті. Це теж радянська практика, щоб раптом хтось не викрав якийсь фрагмент справи. За кордоном справи не прошивають. Вони відкриті, їх можна спокійно гортати. Але там теж є небезпека викрадення. Щоб цього уникнути, використовують так звані чутливі ваги. Ти кладеш справу, зважуєш її до грама, і якщо з неї буде поцуплений якийсь документ, ваги покажуть, що чогось не вистачає.
Наша основна проблема – це неймовірні обсяги документів. Маємо 86 мільйонів справ, і з ними треба щось робити. Насамперед, ми плануємо відсканувати всі описи до них, адже вони також зберігаються на папері.
Оцифрування описів документів спростить роботу в архіві
Як фактично відбувається будь-який пошук? Скажімо, ви хочете знайти певний історичний факт в архіві, наприклад, інформацію про народження вашої бабусі. Ви знаєте, що вона народилася в місті Катеринослав у 1896 році. Виходячи з територіальної ознаки, вам потрібен Державний архів Дніпропетровської області. Ви берете путівник фондів і бачите, що у них є фонд, наприклад, 345. Це метричні книги міста Катеринослав за період з 1785 по 1919 рік. Далі ви знаходите опис цього фонду, де може бути орієнтовно 50 записів, розписаних по роках. Шукаєте саме 1896 рік, переглядаєте описи і знаходите метричну книгу певної церкви за цей рік. І тільки після цього ви замовляєте цю книгу і серед 500 аркушів шукаєте запис про народження вашої бабусі.
Для того, щоб людям не потрібно було приходити до архіву і працювати з описами в читальному залі, ми зараз прагнемо відсканувати ці описи та викласти їх на сайт. Це значно спростить доступ до інформації. Люди зможуть переглянути описи онлайн і замовити саме ту справу, яка їм потрібна. Це перший важливий крок.
По-друге, у випадку викрадення окупантами фондів, ці оцифровані описи дозволять у майбутньому підготувати судовий позов, якщо буде проводитися реституція. За останні роки ми оцифрували понад 50% описів, а у центральних архівах цей показник сягає 95%. Після цього їх можна буде перевести у машиночитний варіант і створити реєстр.
Однак не все так просто. Є описи, які створювалися разом з документами і були написані ще до реформи старою російською мовою з використанням “ятей”. Часто вони містять маркери імперської або комуністичної політики. Наприклад, справи можуть мати заголовки на кшталт “Борьба с националистическими недобитками” або “Петлюровские банды”. Такі заангажовані назви не можна викладати в реєстр. Це величезний обсяг роботи, яку повинні виконати архівісти.
Найбільший ресурс, якого нам не вистачає для цього завдання, – це час.
Дотримуємося концепції відкритості
Ви дбаєте про доступність?
У контексті євроінтеграції ми повинні відповідати європейським стандартам, зокрема, рекомендаціям Ради Європи щодо політики доступу до архівів. Ця рекомендація передбачає практично необмежений доступ до архівних матеріалів, що цілком відповідає нашій концепції відкритості. Виникають ситуації, коли до мене звертаються росіяни, які не перебувають на території Російської Федерації, із запитом на пошук українського коріння для отримання громадянства України. Оцінка благонадійності заявників – це вже не в нашій компетенції, і я не можу блокувати такі запити.
Цікаво, що більшість росіян отримує доступ до українських архівів через українських адвокатів, і це процес, який ми не можемо заблокувати. Українські архівісти зобов’язані надавати доступ до інформації відповідно до законодавства. Це питання етичності самих адвокатів, чому вони обирають таких клієнтів. Згідно з Конституцією та іншими законами України, як клієнт, так і адвокат вільні у своєму виборі, і ми не маємо права порушувати ці норми.
Архівісти не займаються інтерпретацією документів
Ключове завдання нашої оновленої архівної системи – працювати відповідно до високих європейських стандартів. Ми робимо все можливе, щоб забезпечити максимальний доступ до архівних матеріалів. Якщо будь-який дослідник прагне знайти конкретний факт, ми надамо всю необхідну підтримку в пошуку серед наявних документів. Однак архівісти не займаються інтерпретацією документів чи наданням історичної оцінки. Політика національної пам’яті не входить до нашої компетенції – для цього існують інші відповідні органи. Наше завдання – забезпечити максимально зручний доступ до документів через створення ефективного довідкового апарату та оцифрування архівних матеріалів.
Чому деякі документи не вдається знайти в архівах?
Скільки війн було на території України! Скільки було евакуацій фондів! Багато документів надходило в так званому розсипі – купою аркушів, які згодом швидко збирали у справи, особливо після Другої світової війни. Через це окремі аркуші можуть досі перебувати там, де їм логічно не місце. Існують різні легенди, які часом підтверджуються документами, а часом – ні. Архівісти, незважаючи на свою відкритість, залишаються дуже консервативними та бюрократизованими, що є особливістю професії. Ви можете вільно користуватися будь-якими документами, але ми, як архівісти, просимо вас зазначати архівне джерело, вказуючи так звану архівну легенду: фонд, опис справи, номер, аркуш. Це важливо, щоб інші могли верифікувати, чи дійсно цей документ існує в архіві. У наш час, коли існує багато підробок, це набуває особливого значення – адже навіть штучний інтелект здатний створювати достовірні на вигляд фальсифікації.
Ми не інтерпретуємо документи і не створюємо концепти національної пам’яті. З іншого боку, ми розширюємо поле комплектування архівів. Одним із важливих напрямів роботи всіх архівів є ініціативне фондоутворення. Наприклад, під час пандемії COVID-19 всі архіви створювали колекції, присвячені цій проблемі. Зараз державні архіви активно формують колекції, що відображають боротьбу України проти російської агресії. Традиційно до архівів передаються офіційні документи згідно зі списками комплектування, що включають матеріали від обладміністрацій, управлінь, департаментів. Однак ми прагнемо зберегти також “живу історію”, щоб майбутні покоління мали доступ не лише до офіційних документів, але й до візуальних матеріалів та усних історичних свідчень.
Зберігаємо не лише офіціоз, але й живу історію
Саме тому Державна архівна служба підписала меморандум про співпрацю з Асоціацією усних істориків України. Вони займаються фаховим записом інтерв’ю, які є важливим доповненням до архівних матеріалів. Хоча архівісти не мають навичок запису інтерв’ю, ми працюємо над тим, щоб забезпечити їх належне архівування та збереження.
За час Вашого перебування на посаді скільки додалося документів?
Щороку до національного архівного фонду додається щонайменше мільйон нових справ. У нас також є Центральний державний візуальний архів, який отримав завдання архівувати документи відповідно до їхньої специфіки. Офіс Президента надав дозвіл на внесення всіх щоденних звернень президента до цього архіву. Це безперервний процес, який часто не викликає особливої уваги, оскільки він стосується поточної ситуації. Однак, з часом, ці матеріали стануть важливим джерелом для дослідників, які вивчатимуть динаміку президентської риторики та її пріоритетів.
Однак важливо зрозуміти одну річ: неможливо зберегти все. Ми живемо в інформаційному суспільстві, і понад 90% щоденної інформації зникає, просто не залишається в архівах. Спроба зберегти абсолютно всі дані є нереалістичною. Наш колосальний архівний фонд, хоч і величезний, все ж є неповною картиною подій. Це еклектичний мікс фрагментів з різних джерел, які дійшли до нас крізь століття. Розуміння цього допомагає зберегти спокій. Спроба зберегти все є недосяжною метою, треба бути реалістами.
Який документ найдавніший у вашому архіві?
Найдавніший документ у нашому архіві датований XII століттям. Це берестяна грамота, яка зберігається у Центральному державному історичному архіві міста Львів. Вона походить з часів Київської Русі. У цьому документі, написаному на бересті, вдова на ім’я Говенова вимагала повернення боргу від кредиторів, погрожуючи, що інакше її слуги завдадуть їм шкоди.
Ми маємо три такі найдавніші документи. Після цього є перерва, протягом якої збереглося багато пергаментних документів XIII-XV століть. Основний масив документів починає з’являтися з кінця XVIII століття, коли їх стало більше і вони стали більш доступними.
Ви також маєте відеоархів?
Так, у нас є аудіо-відеоархів, який зберігає документи з кінця XIX століття. В Україні також існує Довженко-Центр, який спеціалізується на збереженні ігрового кіно, але не входить до нашого підпорядкування. Наш архів зосереджений на документалістиці.
У кожному обласному архіві також є кінодокументи, які переважно комплектувалися в радянські часи. Це записи, передані державними телекомпаніями.
Їх списки є у вашому розпорядженні?
Архіви ведуть опис і облік документів на різних носіях.
Оскільки сучасний світ переходить на електронний документообіг, ми також зберігаємо документи, створені в електронному форматі. Минулого року ми реалізували пілотний проект, який підтвердив технологічну можливість архівів зберігати документи, що ніколи не існували в паперовому вигляді. Такі документи, що з’явилися в електронному форматі, зберігатимуться і використовуватимуться лише в цифрі.
Архіви поповнюють люди
Чи може ініціатива фондоутворення йти знизу? І як архівісти мають на це реагувати?
Так, ініціатива фондоутворення може надходити і знизу. Якщо у вас є колекція документів, ви можете звернутися до архіву через їхній вебсайт або безпосередньо. Наприклад, захисник України з певної області, який хоче передати фотоальбом чи спогади, може подати відповідну заяву.
Ключовим етапом в архівній справі є експертиза цінності. У кожному архіві існує спеціальна комісія, до складу якої входять не лише архівісти, а й історики та інші фахівці. Комісія розглядає цінність документів і вирішує, чи слід прийняти їх у повному обсязі або вибірково.
Після проведення експертизи підписуються акти передачі документів, і важливою подією є передача матеріалів із особистої власності у власність держави. Від цього моменту держава бере на себе зобов’язання щодо зберігання документів. Передавач має можливість вплинути на певні аспекти, наприклад, встановити обмеження на доступ до документів на певний строк або визначити умови їхнього показу. Це його право, і архів має його врахувати.
А якщо йдеться про усну історію?
Якщо мова йде про усну історію, процедура залишається подібною. Це не має значення.
Передане інформаційне джерело підлягає експертизі цінності, після чого ухвалюється рішення про його подальше зберігання. Архів може створити окремий фонд для таких матеріалів або сформувати колекцію, наприклад, «Захисники Луганщини».
Не всі державотворчі документи зберігаються в Україні
Який стан збереженості документів державотворницького значення, скажімо, з часів козацтва, або з часів Української Народної Республіки?
Очевидно, що українські архіви, на жаль, грабуються не лише в XXI столітті. Російська імперія з XVIII століття активно проводила політику пограбування наших архівів. Один із яскравих прикладів — Конституція Пилипа Орлика, відома також, як бендерська Конституція. Цей важливий документ, що має декілька редакцій, написаних староукраїнською та латинською мовами, не зберігся в Україні, хоча він є ключовим для нашого державотворення. Деякі історики вважають його не лише першою конституцією в Україні, а й у Європі, хоча це питання залишається дискусійним.
Латинська версія Конституції зберігається в Національному архіві Швеції. І вона там правильно зберігається, тому що її написав Пилип Орлик для свого союзника Карла XII. Цей проєкт надійшов до канцелярії. Після мандрівки Європою швецький король повернувся до Швеції, і документ потрапив до національного архіву.
На жаль, український примірник був викрадений. Один з фаворитів Катерини II знайшов його і відправив до Санкт-Петербурга, щоб показати “цікавинку” матушці. Це підтверджується супровідним листом. Українські документи грабувалися протягом століть: Російська імперія і Радянський Союз переміщували фонди до Москви і Петербурга. Наприклад, ключові документи по Другій Світовій війні і по учасниках, по червоноармійцях- українцях важко знайти в Україні, оскільки вони зберігаються в архіві Міністерства оборони РФ.
З іншого боку, багато документів повернулися. Наприклад, документи Центральної Ради, Української Народної Республіки, Української держави гетьмана Скоропадського та подій української революції 1917-1921 років, які спочатку були в політичній еміграції в Європі, потім з приходом Червоної армії до Праги були вилучені, пересувалися різними шляхами і згодом були повернуті до українських архівів. Спочатку були засекречені, але з початком української незалежності стали доступними і наразі пріоритетно оцифровуються.
В 2017 році в країні відбувалися затверджені урядом заходи на відзначення української революції. Але на той час ці всі документи не були оцифровані. Зараз ми їх дуже багато оцифрували – сотні тисяч документів. Якби історики вчасно мали ці документи, ці заходи відбулися б на зовсім іншому змістовному рівні.
Які документи є ключовими для національної пам’яті?
Серед 86 мільйонів одиниць зберігання в архівах є 457 документів, які визнані унікальними для національної пам’яті. Це, зокрема, берестяні грамоти, Третій Універсал Центральної Ради про незалежність, Заповіт гетьмана Скоропадського та інші документи українських гетьманів XVII-XVIII століть. До цього переліку також входять Акт проголошення незалежності України 1991 року і оригінал Конституції 1996 року. Ці документи відображають внесок українського народу в світову культурну спадщину.
Де можна ознайомитися з переліком цих документів?
Перелік унікальних документів можна знайти на сайті Державної архівної служби України в рубриці “Унікальні документи”. Всі вони доступні у високій якості, і ми постійно оновлюємо цей розділ. Нещодавно до переліку було додано особливо цікавий документ — архівна кримінальна справа киянина, який був засуджений радянською владою за зберігання шматочків хліба часів Голодомору. Цей сурогатний хліб він зберігав, щоб показати нащадкам,
На нього донесли і за це його засудили. І в конверті архівної кримінальної справи є ці шматочки хліба. Цей документ є особливим, оскільки подібних зразків дуже мало, і вони є знаковими для нашої історії.
Ми продовжуємо оцифровувати документи. Ми поспішаємо. У нас просто немає часу, адже в нас є загроза з боку країни-агресорки.
