Розлучення під час вагітності чи в перший рік життя дитини завжди було чутливим питанням, адже в цей період жінка та дитина перебувають у вразливому становищі, потребуючи особливої підтримки. Раніше законодавство України забороняло розірвання шлюбу в таких ситуаціях, окрім випадків, пов’язаних із кримінальними правопорушеннями одного з подружжя. Це регулювання вважалося способом захисту родини, але водночас породжувало чимало запитань щодо свободи вибору і прав кожного з подружжя. Однак новація, ухвалена Верховною Радою 20 листопада, докорінно змінює підхід до цього питання. Законопроєкт №5492 скасовує обмеження на подання позовів про розлучення під час вагітності дружини чи в перший рік життя дитини, впроваджуючи нові принципи регулювання сімейних відносин.
Юристи адвокатського об’єднання “Репешко і партнери” прокоментували, як ці законодавчі зміни вплинуть на захист прав членів сім’ї, чи зможуть вони вирішити правові та соціальні конфлікти під час розлучення.
Колись в одному дуже відомому класичному творі було написано: “Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму”. Відгриміло весілля, продана шлюбна сукня, подарункові кошти пішли на придбання вживаного автомобіля та й вже розбита перша чашка з подарованого бабусею чайного китайського сервізу. Молода родина не змогла справитись з першими труднощами подружнього життя та на порядку денному повисло страшне слово – розлучення! Молода дружина вагітна, “щасливий” майбутній тато розуміє, що він ще зовсім не готовий стати татом, рідня в істериці… Знайома для багатьох історія!
Слід зазначити, що за Сімейним кодексом України (СК України) шлюб є цілком добровільним. Ніхто не може примусити до шлюбу та ніхто також не може утримувати у шлюбі. За чинними норами СК України існує тільки єдине обмеження – стаття 110 – право на пред’явлення позову про розірвання шлюбу. Вона визначає:
- Позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя.
- Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.
- Чоловік, дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.
- Чоловік, дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.
- Опікун має право пред’явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.
Водночас у статті 111 визначені заходи суду щодо примирення подружжя: суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Отже, за загальним правилом про розірвання шлюбу не може бути й мови, поки дитині не виповниться один рік. Зазначене обмеження на час прийняття було вмотивовано тим, що після народження дитини жінка перебуває як матеріально, так і психологічно в незахищеному стані.
До речі, законодавство європейських країн, до яких ми так прагнемо дотягнутись, містить наступні обмеження щодо розірвання шлюбу:
У Латвії один з подружжя може вимагати розірвання шлюбу, якщо інший з подружжя: відсутній не менше одного року, захворів на важковиліковне психічне або інфекційне захворювання, вчинив кримінальне правопорушення або аморальний вчинок. Також шлюб може бути розірваний у разі стійкого розладу відносин, проживання окремо протягом трьох років.
Законодавство Норвегії встановлює принцип свободи розірвання шлюбу, проте розлучення можна вимагати після окремого проживання більше року або після припинення спільного проживання протягом двох років.
У Данії право на розлучення виникає в таких випадках: після 6 місяців окремого проживання, крім випадків, якщо подружжя відновить або продовжить співжиття; коли подружжя проживає окремо протягом останніх 2 років через несумісність; у разі подружньої зради (крім випадку, якщо інший з подружжя дав на такий акт згоду. У випадку відсутності згоди до розлучення з цієї підстави застосовується позовна давність 6 місяців з моменту, коли один з подружжя дізнався про зраду, і протягом 2 років після її вчинення); коли один із подружжя вчинив навмисне насильство (або сексуальний напад) на іншого з подружжя, дітей, найближчих родичів подружжя (позовна давність за цією підставою встановлена: один рік після того, як один з подружжя дізнався про акт насильства і протягом 3 років після його вчинення); коли один з подружжя уклав новий шлюб; якщо хтось з подружжя незаконно вивіз дитину з країни або незаконно утримує її за кордоном.
Розлучення в Ірландії можливо отримати, якщо суд буде переконаний, що на день відкриття провадження, подружжя проживало окремо один від одного протягом періоду або періодів, що становили щонайменше чотири роки протягом попередніх п’яти років; немає розумної перспективи примирення подружжя; розірвання є необхідним з урахуванням обставин, що існують або виникнуть для подружжя, дітей або будь-якої іншої особи, передбаченої законом; дотримано інших умов, встановлених законом.
Для розлучення і Італії потрібно підтвердити роздільне проживання протягом 6-12 місяців, право на аліменти має не тільки дитина, але й дружина, у кожного регіону країни є свої законодавчі нюанси, що до поділу спільного майна. Розлучення відбувається в судовому порядку та може тривати не те що місяцями, а й роками.
Як бачимо, насправді розлучитись в європейській країні важче, ніж в Україні. Але законодавець вирішив піти далі – наразі прийнятий закон, який передбачає, що стаття в СК України буде виглядати наступним чином: згідно статті 110 СК “позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя. Опікун має право пред’явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним”. Тобто, розірвати шлюб буде можливо без будь яких обмежень!
Однак наразі мають намір привести у відповідність норми процесуального права, адже ч.4 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України зазначає, що позовна заява про розірвання шлюбу повертається у випадку, коли вона подана про під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України. Це необхідно у зв’язку із тим, що розірвання шлюбу між парами які мають неповнолітню дитину (дітей) відбувається в Україні виключно в судовому порядку.
20 листопада Верховна Рада України прийняла законопроєкт №5492, який дозволяє ініціювати розірвання шлюбу навіть у період вагітності дружини та протягом першого року після народження дитини. Це стало можливим завдяки внесенню змін до статей 110 і 111 Сімейного кодексу України. Що мотивувало народних обранців до зміни саме цієї норми закону? Річ у тому, що раніше на державному рівні ніколи не підіймалась тема домашнього насилля. Саме останні роки вона набула широкого розголосу, закріплення на законодавчому рівні та вже досить успішно впроваджена у наше повсякдення.
Раніше вважалось, що якщо чоловік вдарив жінку, то вона сама винна – щось не те сказала чи зробила. Але часи змінились та не усі закони змінились одразу. При цьому раніше законодавство забороняло розірвання шлюбу під час вагітності, за винятком випадків, коли один із подружжя вчинив кримінальне правопорушення щодо іншого або дитини. Однак законодавче нововведення скасовують цю норму, яку ініціатори змін вважають “патерналістською та такою, що суперечить принципу добровільності у шлюбних відносинах”.
Чинна норма про заборону розлучення впродовж року від народження дитини призводить до того, що жінка яка потерпає від домашнього насилля буде й надалі тривалий час перебувати під фізичним чи психологічним тиском кривдника, та буде продовжувати страждати.
Нагадаємо, що насилля, навіть за наявності лише ознак домашнього насильства, підпадає під ознаки адміністративного правопорушення. Також наявна заборона на розлучення суперечить принципу добровільності шлюбу, який передбачений у статті 24 СК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Особа, яка обмежена у розірванні шлюбу не може укласти інший шлюб, що породжує співмешкання з іншою особою без реєстрації шлюбу, народження там дітей, придбання спільного майна, що тягне потім за собою різні юридичні наслідки та дії, яких можливо було б уникнути.
Втім чинне законодавство передбачає ще один нюанс. Стаття 240 Цивільно процесуального кодексу України зазначає, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. В цілому дана норма є позитивною, адже бувають випадки коли на емоціях подружжя подає заяву про розлучення, а потім хтось з них й бажав би примирення, але як то кажуть гордість не дозволяє так одразу підійти та запропонувати. Наданий судом строк для примирення є тим рятівним колом, яке іноді таки рятує родину. Зазвичай суддя дає строк від місяця до трьох на примирення сторін. Але в сім’ях, де має місце домашнє насилля зазначена норма лише продовжує страждання, адже до року заборони на розірвання шлюбу судом може додатися ще кілька місяців, а з урахуванням взагалі строків розгляду справи судом, то це ще один рік шлюбних тортур. У родинах де відбувається домашнє насилля, зазвичай особа, яка вчиняє насильство усіляко заперечує проти розірвання шлюбу. Кривдники часто сприймають шлюб як право власності на жінку і відповідно право на контроль, примушування до виконання “шлюбних обов’язків” та інших форм насильства щодо неї, і саме тому категорично заперечують проти розірвання шлюбу та намагаються затягнути судовий розгляд.
У зв’язку з цим друга зміна у законодавстві, яка щодо прийнята, стосується статті 111 СК України. Тепер вона визначає наступне: суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У випадку, коли причиною розірвання шлюбу є ознаки вчинення домашнього насильства, незалежно від результатів розгляду цивільних, кримінальних чи адміністративних справ щодо домашнього насильства, заходи, передбачені частиною першою цієї статті, судом не застосовуються.
Це дуже позитивні зміни, адже, як ми бачимо з тексту закону, достатньо лише самого факту вчинення домашнього насильства не залежно від того що надалі відбувається з відповідними матеріалами – є чи ні обвинувальний акт, накладено чи ні адміністративне покарання, чи протокол направлений на доопрацювання тощо. Тут буде важливим саме зафіксувати факт вчинення домашнього насильства, викликавши наряд поліції за номером 102. Отримана надалі довідка про виклик співробітників поліції та подальший рух заяви й будуть свідченням того, що факт насилля мав місце.
Хочемо нагадати, які бувають види насильства. Домашнє насильство — це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство – формою домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство представляє собою форму домашнього насильства, яке включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Сексуальне насильство є теж формою домашнього насильства, яке включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
При цьому фізичне насильство є формою домашнього насильства у вигляді ляпасів, стусанів, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконного позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Ще раз зауважимо, що закон не набрав на даний час чинності, а отже на час надання нашого коментаря ще діють попередні норми закону. Однак слід мати на увазі, що рішення про розірвання шлюбу в період вагітності чи першого року життя дитини потребує зваженого підходу та ретельного врахування інтересів усіх сторін, особливо дитини. Хоча новації в законодавстві надають більше свободи у вирішенні сімейних питань, вони також покладають на обох подружжя підвищену відповідальність. Важливо не лише правильно скористатися правами, які забезпечує закон, але й пам’ятати про моральні зобов’язання, обов’язок забезпечити безпеку й стабільність для дитини, незалежно від обставин розлучення.
Втім, на наш погляд головним правилом життя жінки повинен бути девіз: “Життя з чоловіком повинно бути кращім, чим життя на самоті, бо погано жити можна й самій”.
