Вони повертаються з війни справжніми героями, але часто стикаються з байдужістю і забуттям. В Україні існує ціла соціальна група — ветерани війни, яка з кожним роком стає все більшою. Держава навіть створила Міністерство у справах ветеранів України, намагаючись привернути увагу до їхніх потреб, однак реальність показує, що обіцянки щодо їх реабілітації та інтеграції у мирне життя залишаються здебільшого на папері. Слова, не підкріплені конкретними діями, лунають як порожні лозунги, які не мають нічого спільного з суворою дійсністю. Бюрократія, корупція, брак ресурсів і байдужість стають справжніми перепонами на шляху до гідного життя тих, хто захищає нашу країну, ризикуючи своїм життям, хто заслуговує на допомогу та повагу.
Як реалізуються державні програми підтримки ветеранів війни
Проблема дієвої допомоги ветеранів в нашій країні не є новою. Ветерани Другої світової війни та війни в Афганістані також стискалися з недостатньою підтримкою від держави, їх, як правило, згадують лише в святкові дні для піару. Хоча після кожної війни на словах вшановується героїзм тих, хто боронив країну, у реальності ці люди змушені самостійно боротися зі своїми життєвими труднощами, браком медичної допомоги, житла та соціального захисту.
На жаль, ветеранів минулих воєн з кожним роком стає все менше. Їхні ряди рідшають, залишаючи по собі лише спогади про героїчні вчинки та боротьбу. Однак тепер з’явилися нові ветерани — молоді сучасні люди, яких суспільство ще навіть не звикло називати цим словом, бо воно викликає асоціації з літніми людьми. Але теперішні ветерани — це молоді чоловіки і жінки, які вже встигли побувати в боях і повернулися додому, потребуючи підтримки і розуміння, які їхні попередники так і не отримали у повному обсязі.
За даними дослідження навчально-аналітичного відділу Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів у партнерстві із соціальною групою “Рейтинг”, середньостатистичний ветеран російсько-української війни – це, здебільшого, чоловік 30-40 років працездатного віку, що може виконувати роботу у будь-якій сфері зайнятості. Варто зазначити, що в лавах ЗСУ збільшується кількість жінок. Станом на 2024 рік налічується 47,2 тис жінок-військовослужбовців.
“На сьогодні налічується 1 млн 300 тис ветеранів та їх родин. Орієнтовно 80% від усіх — мобілізовані люди. Це й молоді люди, з освітою, без освіти, середнього віку”, – заявив заступник міністра у справах ветеранів України Руслан Приходько.
Після завершення війни прогнозується збільшення кількості ветеранів до 5-6 млн осіб. Вочевидь, що можна сміливо виділити ветеранів війни у окрему соціальну групу. До мобілізації 70% ветеранів були працевлаштовані. Це означає, що більше половини з них матиме потребу в працевлаштуванні після повернення з фронту. Лише 10-15% ветеранів мають намір вийти на пенсію після повергнення з війни.
Із зростом кількості ветеранів відповідно і зростає навантаження на органи держави, які мають опікуватися повноцінною інтеграцією та реабілітацією ветеранів у цивільне життя суспільства. На фінансування державної ветеранської політики уряд виділив 13, 554 млрд грн. Щоразу представники влади звітують про кошти виділені на закупівлю житла для ветеранів, про медичну допомогу та створення робочих місць. Проте чи дійсно всі ці заходи мають бути реалізовані, чи лише накопичуються як далекоглядні плани? Чи відповідають реальні потреби ветеранів тому, що їм пропонує держава?
За даними онлайн-опитування Українського ветеранського фонду, респонденти з числа ветеранів та ветеранок, що демобілізувалися, зазначили наступні потреби:
- санаторно-курортне лікування – 69,05%;
- фінансова підтримка – 56,16%;
- покращення стану здоров’я – 52,44%;
- придбання житла – 29,23%;
- покращення житлових умов – 26,65%;
- здобуття освіти – 26,07%;
- працевлаштування – 24,07%;
- психологічна підтримка – 22,64%;
- протезування – 8,02%.
На питання “Якими з отриманих послуг ви найбільше незадоволені?” відповіді респондентів розмістилися наступним чином:
- медичне обслуговування – 36,68%
- отримання земельної ділянки – 30, 95%;
- розмір та отримання грошової допомоги – 28,08%;
- комунальні субсидії – 20, 63%;
- психологічна реабілітація – 20,63%;
- пенсії – 17,77%.
Також опитувані вказали на той факт, що зіштовхнулися із відмовою у грошовому забезпеченні (15,47%). 19,48% не отримали зовсім медичного обслуговування, а 6,88% не мали психологічної підтримки. Багато ветеранів не мають доступу до послуг через банальне незнання, що саме для них готова запропонувати держава і як на ці пільги та послуги зареєструватися.
Порожні обіцянки та реальні проблеми
Держава обіцяє багато: медичну реабілітацію, психологічну підтримку, працевлаштування та забезпечення житлом. Але, на жаль, багато ветеранів стикаються з реаліями, які значно відрізняються від обіцянок.
Пройшло вже 10 років війни, а держава все ще на стадії обговорень та диспутів щодо введення програм реабілітації та надання допомоги ветеранам. Наприклад, проєкт мобільного застосунок “Ветеран+” , що має на меті надання послуг ветеранам так десь і блукає кабінетами чиновників, очікуючи схвалення всіх інстанцій.
Медичні установи, що спеціалізуються на реабілітації, перевантажені і часто не мають необхідного обладнання чи спеціалістів. Психологічна підтримка, яка є критично важливою для тих, хто пережив жахи війни, часто недоступна або надається формально, без реального розуміння потреб ветеранів.
Окремо стоїть питання працевлаштування. На сьогоднішній день рівень безробіття серед українських ветеранів зріс до 30,95 %. Багато ветеранів стикаються з упередженнями роботодавців, які побоюються наймати людей із бойовим досвідом через можливі психологічні проблеми. Замість того, щоб підтримати своїх героїв і використати їхні навички на благо суспільства, держава часто залишається осторонь, не пропонуючи реальних можливостей для працевлаштування. А якщо ветеран ще й з обмеженими можливостями, то й взагалі, не має жодного шансу на працевлаштування. Адже інклюзія у нас лише на словах, а довкола ворожа інфраструктура з непристосованим транспортом, відсутністю пандусів та небажанням роботодавців надати роботу та оснастити робочі місця належним чином.
Серед перешкод працевлаштування ветерани називають:
- проблеми з фізичним здоровэ’ям – 63,61%;
- упереджене ставлення з боку суспільства – 63,32%;
- психологічні труднощі – 50,57%.
Корупція та бюрократія, напевно, проходять червоною лінією через усі кроки, що має зробити ветеран для здобуття обіцяних державою пільг. Часто ті, хто має можливість скористатися цими програмами, стикаються з непрозорими процедурами, необхідністю надавати численні довідки, а також з вимогами давати хабарі за отримання обіцяної допомоги. У підсумку, ті, хто потребує допомоги найбільше, залишаються за бортом, тоді як чиновники і далі нагрівають руки на коштах, призначених для підтримки героїв.
Житлова проблема — одна з найгостріших для ветеранів. Уряд регулярно звітує про виділення коштів на будівництво або придбання житла для ветеранів, проте в реальності ситуація виглядає зовсім інакше. Черги на житло розтягуються на роки, а подекуди й десятиліття. Ветерани вимушені жити у непристосованих умовах, часто у тимчасових помешканнях або у родичів, не маючи можливості отримати обіцяне державою житло.
Психологічний стан ветеранів — ще одна тема, яку держава начебто бере на контроль, але насправді не приділяє їй достатньої уваги. Травми, отримані на війні, — це не лише фізичні рани, але й психологічні. ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) ставить під загрозу нормальне життя багатьох ветеранів, але кількість психологів, які можуть реально допомогти, критично мала. Інколи надані спеціалісти просто не здатні надати очікувану допомогу через брак досвіду у подібних ситуаціях. Деякі ветерани зазначали, що хотіли б отримувати психологічну допомогу від спеціаліста, який сам був на фронті і знає про його жахи не з чуток. Більшість ветеранів залишаються сам на сам зі своїми проблемами, що нерідко призводить до трагічних наслідків.
“Ми як держава досі не розуміємо, що саме ми робимо, яка наша мета стосовно цих людей, кого ми визнаємо ветеранами, чому саме цих людей”, – пояснює ситуацію співзасновниця громадської організації Veteran Hub Івона Костина.
Точки зору в суспільстві
Самі ветерани та їх сім’ї активно обговорюють у соцмережах всі можливі кроки до реабілітації. І ці коментарі більше схожі на крик душі, а ніж на прохання чи висловлення щодо своїх потреб. Та і як так сталося, що люди, які втратили своє здоров’я не через якісь витівки долі, а за покликом держави, боронячи її кордони, тепер мають вести невидиму війну з чиновниками та їх бюрократичними вигадками?
Олена Жулавська, користувачка Фейсбук:
“Як за дві війни отримати безкоштовну реабілітацію? З 15 року АТО і з початку 22 року на нулі – інвалід II групи, ветеран. Як отримати за 9 років безкоштовну гідну реабілітацію? Піти третій раз воювати?”.
Марія Чеча, ветеранка ЗСУ, користувачка Фейсбук:
“Ходила на милицях три роки, які подарували волонтери. Від держави нічого не отримала. Пройшла сім адів кола….”.
Михайло Миколайович, ветеран ЗСУ користувач Фейсбуку:
“Підтвердити, що в результаті бойових дій дістав поранення неможливо. Тотальна б’юрократія!”.
Liudovica Navara, користувачка Фейсбуку:
“Блін …як мобілізувати ,то на “раз”, ..як потім ,кому ще можна сказати, повезе ,що не в могилі ,то реабілітація …це ходіння по ”колах пекла” ..і з адвокатом в придачу ….”.
Наталія Арестова, користувачка Фейсбуку:
“Велика (системна можна сказати) проблеми з отриманням засобів інконтиненції ( катетери, урідоми, сечоприймачі), які згідно ІПР та постанови КМУ повинні видавати ЗОЗ через сімейного лікаря. Одиниці поранених військових з ТСМ можуть в Україні скористатися такою можливістю і вимушені величезні кошти щомісяця витрачати на ці потреби ( більше 5тис грн)”
Валерій Рацюк, користувач Фейсбук:
“Все це має бути закріплено у підзаконних актах і, якщо чиновник не виконує –тюрма. Запропоноване підгрунтя корупції”.
Слава Україні Бандера, користувач Фейсбук:
“Круто, в тому і проблема, що намагаємось ввести ветерана в соціум, а не реабілітувати його і підлаштуватися під нього”.
Ankylos Dentsply Syrona Implants, користувач Фейсбук:
“Тут купа інформації про те як потужно організація займається реінтеграцією ветеранів, і форуми і конгреси і гранти і тендери, але немає жодного слова про те, що пропонуєте ветерану і як йому отримати до цього доступ. Бо складається враження що це все створено для освоєння і розпилу коштів грантодавців і більше нічого. Де кнопка “Ветеранам натиснути тут!” ???”.
Політика реабілітації та інтеграції ветеранів у країнах ЄС та США
В країнах Європейського Союзу (ЄС) реабілітація та інтеграція військових ветеранів в цивільне життя є важливим пріоритетом. Кожна країна має свої підходи до вирішення цих питань, однак всі вони спрямовані на те, щоб допомогти ветеранам повернутися до нормального життя після служби в армії. У ЄС використовуються комплексні методи, які включають медичну допомогу, психологічну підтримку, професійну підготовку та соціальну інтеграцію.
Багато країн ЄС приділяють особливу увагу медичній та психологічній реабілітації ветеранів. Наприклад, у Великобританії діє система реабілітаційних центрів, що спеціалізуються на лікуванні як фізичних, так і психологічних травм, включаючи посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Ветерани можуть отримувати медичну допомогу у державних медичних установах або спеціалізованих клініках, де працюють фахівці з лікування бойових травм.
У Німеччині створено мережу спеціалізованих центрів реабілітації для ветеранів, де вони можуть отримати повний комплекс медичних і психологічних послуг. Крім того, німецька система охорони здоров’я забезпечує ветеранам безкоштовний доступ до послуг лікарів-психотерапевтів та психологів, що спеціалізуються на роботі з бойовими травмами.
Європейські країни активно розробляють програми, спрямовані на професійну реабілітацію ветеранів. В Італії, наприклад, існують програми навчання та перекваліфікації, які допомагають ветеранам отримати нові професійні навички або підвищити свою кваліфікацію для повернення на ринок праці. Багато курсів і тренінгів фінансуються державою або міжнародними організаціями, такими як Європейський соціальний фонд.
Франція також має розвинуту систему підтримки працевлаштування ветеранів. Ветерани мають доступ до спеціалізованих служб зайнятості, які допомагають їм знайти роботу або отримати нову професію. Деякі французькі підприємства та компанії мають квоти на працевлаштування ветеранів, що дозволяє полегшити їх інтеграцію в цивільне життя.
Житлова підтримка є важливим аспектом інтеграції ветеранів у багатьох країнах ЄС. Наприклад, в Іспанії діють програми соціального житла для ветеранів, що допомагають їм знайти доступне житло після повернення з армії. Уряд також надає субсидії на оренду житла або придбання власного дому.
У Швеції ветерани мають доступ до державних програм забезпечення житлом, які передбачають як тимчасове, так і постійне житло. Окрім того, для ветеранів, які потребують спеціальних умов проживання через фізичні або психологічні травми, створені спеціальні центри та реабілітаційні житлові комплекси.
Країни ЄС також приділяють увагу підтримці сімей ветеранів та їх соціальній інтеграції. У Нідерландах працюють програми, що підтримують не лише ветеранів, а й їхні родини, забезпечуючи їм доступ до медичних, психологічних та соціальних послуг. Сім’ї ветеранів мають можливість відвідувати спеціальні тренінги та семінари, які допомагають їм зрозуміти специфіку психологічних проблем, з якими можуть стикатися їхні близькі після повернення з війни.
У Бельгії діють соціальні програми, що включають різноманітні культурні та спортивні заходи, спрямовані на інтеграцію ветеранів у суспільство. Ветерани та їхні родини залучаються до активного громадського життя через волонтерську діяльність, участь у місцевих громадах та різноманітних клубах за інтересами.
Сполучені Штати Америки мають довгу історію підтримки своїх ветеранів війни. Після кожного військового конфлікту уряд США стикається з викликом реабілітації та інтеграції тисяч військовослужбовців у цивільне життя. Цей досвід став своєрідною лабораторією для розробки комплексних програм допомоги ветеранам, які можуть служити прикладом для інших країн.
Одним з найважливіших аспектів підтримки ветеранів у США є надання якісної медичної допомоги. Після Другої світової війни була створена мережа шпиталів Департаменту у справах ветеранів (VA), яка сьогодні є однією з найбільших медичних систем у США. Ця мережа спеціалізується на лікуванні фізичних і психологічних травм, отриманих у боях, включаючи лікування ПТСР (посттравматичного стресового розладу), депресії та інших розладів, пов’язаних із бойовим досвідом.
Значну увагу приділяють не лише фізичній, а й психологічній реабілітації. ПТСР є розповсюдженою проблемою серед ветеранів, і США активно розвивають програми підтримки, які включають індивідуальну та групову терапію, спеціалізовані програми лікування та підтримку сімей ветеранів.
Одним з найважчих викликів для ветеранів є повернення на ринок праці. Щоб полегшити цей перехід, уряд США впровадив кілька програм професійної підготовки та працевлаштування. Однією з таких програм є GI Bill, яка була започаткована ще після Другої світової війни. Ця програма надає ветеранам можливість отримати освіту або пройти професійне навчання за рахунок держави. Завдяки GI Bill тисячі ветеранів змогли здобути вищу освіту або перекваліфікуватися на нову професію.
Окрім того, існують численні програми стажувань та працевлаштування для ветеранів, які допомагають їм інтегруватися на ринку праці та знайти роботу, відповідну їхнім навичкам і потребам. Деякі приватні компанії також активно підтримують ветеранів, надаючи їм преференції при прийомі на роботу та створюючи спеціалізовані програми для адаптації до цивільного життя.
Уряд США також пропонує програми житлової підтримки для ветеранів. Програма VA Home Loan дозволяє ветеранам отримати кредит на житло під низькі відсотки або без початкового внеску. Ця програма покликана допомогти ветеранам забезпечити собі стабільне житло після повернення з війни. Існують також програми для бездомних ветеранів, які надають тимчасове житло і допомогу в працевлаштуванні, а також інші послуги для тих, хто опинився в скрутному становищі.
Але, наслідуючи досвід інших, не варто забувати, що такі проблеми, як перенасиченість системи охорони здоров’я, неефективні схеми управління та корупція, а також проблеми психічного здоров’я ветеранів, що призводять до жахливих наслідків – це недоліки політики реабілітації та інтеграції ветеранів, з якими треба боротися, а не переймати та залишати як тяжкі накопичення.
Витрачати мільярди на війну — це вимушена необхідність. Цілком зрозуміло, що зараз велика частка бюджету країни витрачається саме на неї, і немає можливості забезпечити 1 млн 300 тис ветеранів всіма тими пільгами, що вже були обіцяні державою. Однак, коли справа доходить до утримання нардепів, захмарних зарплат і пенсій топ-чиновників та суддів, гроші завжди з’являються. Ці подвійні стандарти демонструють, що пріоритети розставлені зовсім не на користь тих, хто ризикував життям заради країни. До того ж, ветерани змушені боротися не лише з наслідками війни, але й з холодною, бездушною бюрократією, яка вбиває будь-яку надію на справедливість та гідне життя. Відсутність поваги і базового людського ставлення до них — це не про гроші, це про елементарну людяність, якої явно бракує у влади. І якщо ця байдужість триватиме, це неминуче призведе до соціального вибуху, що може вдарити по всій країні сильніше, ніж будь-яка криза чи економічний дефіцит.
