Медична професія завжди була однією з найвідповідальніших. Лікарі щодня приймають складні рішення, які можуть мати серйозні наслідки для життя та здоров’я людей. Водночас, навіть за найкращих обставин, ризик лікарської помилки залишається. Помилковий діагноз, неправильне лікування, несвоєчасна медична допомога – все це може призвести до тяжких наслідків, а в окремих випадках – навіть до смерті пацієнта. У таких ситуаціях закономірно постає питання: де закінчується лікарська недбалість і починається цивільна, адміністративна чи кримінальна відповідальність?
Притягнення медичних працівників до відповідальності – тема, що викликає багато дискусій. Одні вважають, що лікарі повинні нести жорстку відповідальність за свої помилки, адже на кону стоїть людське життя. Інші наголошують на тому, що надмірне покарання може призвести до страху приймати рішення, особливо у складних випадках. Зрештою, медицина – це не точна наука, а кожен клінічний випадок має свої особливості.
Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» коментують, як визначається відповідальність лікаря, які існують види покарання та що слід враховувати у випадках, коли постраждала сторона намагається захистити свої права.
Наша юридична практика доводить, що притягнення лікаря до відповідальності є непростим процесом. Він вимагає детального розгляду обставин, експертних висновків та розуміння, чи були дії медичного працівника умисними, недбалими чи це була непередбачувана ситуація. Судові справи, пов’язані з лікарськими помилками, рідко бувають однозначними, адже зазвичай доводиться з’ясовувати не лише факт порушення, а й те, чи можна було його уникнути.
Мабуть, ніколи так, як в останні роки в України не стояло гостро питання надання медичної допомоги. Спочатку COVID-19 з його нетиповими симптомами та відсутністю протоколів лікування, які писалися майже по ходу розвитку хвороби. Потім повномасштабне вторгнення на територію України з активними бойовими діями та наслідки прильотів ракет вже по мирному населенню з травмами від вибухонебезпечних предметів. Скільки раз читаючи новини ранило серце повідомлення – лікарі два місяці боролися за життя витягнутого з під уламків але….. І ось в цей самий момент кожен задає собі питання – а все зробили лікарі що могли? А не припустилися лікарі медичної помилки? А достатньо вони були кваліфіковані для лікування саме цієї травми чи хвороби? Наскільки взагалі можливо перевірити доброчесність лікаря та який шанс отримати правдиву інформацію?
Аби отримати відповідь на це питання с початку хочемо ознайомити вас зі статистикою. Так, у Великобританії, відповідно до офіційно оприлюднених даних, помилки в роботі медичного персоналу щороку стають причиною смерті близько 70 тисяч пацієнтів. Тою чи іншою мірою від неправильно обраного методу лікування страждає кожний двадцятий англійський пацієнт. У США, де інформування громадян про проблеми у медичній галузі найпоширеніше серед інших країн, дані про випадки професійних недоліків медиків вражаючі. Відповідно до проведеного Інститутом медицини США дослідженнями, жертвами медичних помилок щорічно стають понад 100 тисяч американців, а самі медичні помилки займають п’яте місце серед причин смертності в країні. За даними Американської медичної асоціації в США кожні 15 хвилин від медичних помилок або недбалості медичного персоналу вмирають п’ятеро людей. Не набагато кращий показник навіть у тіх, країн, яки ми традиційно вважаємо зразком у медичній сфері. У Німеччині жертвами медичних помилок щорічно стають майже 100 тисяч пацієнтів. За статистикою, стан 11 % хворих (серед загального числа пацієнтів лікарень) погіршується внаслідок саме неправильного лікування, а 8 % медичних помилок призводять до летальних наслідків. Приклад розвинених країн ми розглянули саме тому, що медицина там вважається краще за вітчизняну, а також у зв’язку з тим, що статистика лікарських помилок у нас майже зовсім закрита, і лише окремі випадки стають відомими громадськості. Дана проблема тягнеться ще за часів СРСР та й досі дана категорія справ вважається серед адвокатів найтяжчою та мало хто береться цими справами займатися.
Складність роботи з медичними справами полягає в тому, що юристи не медики. Аби довести справу до логічного завершення потрібні медичні знання, адже одного медичного працівника має право та може ревізувати тільки інший медичний працівник. Але все по черзі.
Відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров’я, особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров’я, несуть: цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Водночас лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму (частина п’ята статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).
В ситуації, коли медичний працівник виконував свої обов’язки належним чином та не передбачав, чи не міг передбачити можливість виникнення (запобігти виникненню) негативних наслідків, він звільняється від відповідальності. У випадках, коли дії чи бездіяльність посадової особи в галузі медицини не спричинили порушення законодавства, прав пацієнта та не призвели до негативних наслідків для здоров’я чи життя, відповідальність не настає.
Адміністративна відповідальність
Почнемо з адміністративної відповідальності. До адміністративних правопорушень у галузі охорони здоров’я населення належать, зокрема наступні: порушення санітарних норм (стаття 42 КУпАП); порушення встановленого порядку реалізації (відпуску) лікарських засобів (стаття 424 КУпАП); порушення обмежень, встановлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності (стаття 442 КУпАП); порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (стаття 451 КУпАП). Як ми бачимо, до пересічного громадянина та його здоров’я дані категорії правопорушень мають незначне відношення, а тому не є цікавими.
До осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються адміністративні стягнення, передбачені санкціями статей й здебільшого це штрафи у розмірі, який визначається від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Якщо на думку пересічного громадянина й мала місце лікарська помилка, то перше, що спадає на думку в цьому випадку – це кримінальна відповідальність лікаря. Зазначимо одразу, що тут можуть перетинатися два види відповідальності – кримінальна та цивільна, адже в рамках кримінального провадження може бути пред’явлений позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. А також в обох цих видах відповідальності майже головну роль у якості доказу вини чи невинуватості лікаря відіграє судово-медична експертиза. Саме її висновок остаточно вирішує:
- чи настала шкода для здоров’я пацієнта від дій (бездіяльності) медичного працівника;
- чи спричинена шкода діями самого пацієнта (недотримання рекомендацій);
- чи обумовлена шкода індивідуальними особливостями організму пацієнта.
На розв’язання судово-медичної експертизи зазвичай ставлять наступні питання, але їх перелік не є вичерпним та залежить від конкретної справи:
- яка причина несприятливого результату чи смерті особи;
- щодо підтвердження чи спростування факту наявності помилок в роботі лікаря;
- які причини помилкових дій лікаря;
- чи була у лікаря можливість спрогнозувати та запобігти негативним наслідкам своїх вчинків;
- які ймовірні причини настання негативних наслідків в разі правильного лікування;
- чи мало місце наявність, чи відсутність порушень в організації охорони здоров’я в медичному закладі, де стався випадок.
У разі необхідності, суддя чи слідчий має право призначити по справі судово-психіатричну експертизу, яка має на меті встановити ступінь вираженості та характер страждань, психологічний стан пацієнта.
Щодо проведення зазначених експертиз, то тут є досить суттєвий нюанс. По-перше, експертизу проводять лікарі, а у них існує негласне правило – вони своїх не здають. А по-друге, як це не дивно, медицина наука не точна, що дає безліч варіантів. Як приклад – відкрийте упаковку звичайного аспірину та подивиться на протипоказання та побічні дії – гарантуємо вам не аби яке здивування. Ось саме тому притягти лікарів до відповідальності є досить важким. Втім це навпаки вкрай необхідно робити на приклад в таких випадках, коли пацієнт помирає у кріслі лікаря-стоматолога саме тому, що лікар не перевірив заздалегідь реакцію пацієнта на анестетик, що потягло за собою анафілактичний шок на введений препарат та подальшу смерть пацієнта.
Взагалі головне в таких справах – це доказова база. Досвідчені адвокати знають, як за одну ніч в медичній установі можуть переписати всю медичну документацію пацієнта на свою користь та після цього довести щось вже в край важко. Саме тому даною категорією справ займаються вузько кваліфіковані адвокати, адже для успішного ведення справи потрібно досконало знати всю медичну документацію та документообіг лікарні. Це дозволяє знайти доказ там, де його б здавалось знайти не можливо – запис в якомусь журналі реєстрації, форма, яка повинна десь зберігатися та інше.
Для пересічних громадян в цьому ракурсі є тільки одна рекомендація: коли починаєте лікування – зберігайте докази. Фотографуйте, копіюйте всі медичні довідки та призначення. Зберігайте результати аналізів та досліджень, майте вдома майже копію медичної карти на себе та дай Боже, щоб вона вам ніколи не стала у нагоді.
Кримінальна відповідальність
Слід зазначити, що притягнення лікаря до кримінальної відповідальності можливо тільки через суд. Що стосується цивільної відповідальності, то тут компенсація може бути як добровільною, так знову ж таки через суд у разі діаметрально протилежних поглядів сторін на наявну проблему.
За що ж саме можливо притягнути лікаря до кримінальної відповідальності? Перелік статей Кримінального кодексу України буде наступним: неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (стаття 131 КК України); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (стаття 132 КК України); незаконне проведення аборту або стерилізації (стаття 134 КК України); незаконна лікувальна діяльність (стаття 138 КК України); ненадання допомоги хворому медичним працівником (стаття 139 КК України); неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (стаття 140 КК України); порушення прав пацієнта (стаття 141 КК України); незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142 КК України); порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини (стаття 143 КК України); насильницьке донорство (стаття 144 КК України); незаконне розголошення лікарської таємниці (стаття 145 КК України);порушення права на безоплатну медичну допомогу (стаття 184 ККУ).
При цьому не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (стаття 39 КК України).
Хочемо наголосити, що доведенні до логічного кінця кримінальних справ іноді заважає безпосередньо законодавство. Так п. 4 ч. 2 ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України встановлюється те, що не можуть бути допитані як свідки медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю. Виходячи з викладеного, органи досудового розслідування, які проводять слідчі (розшукові) дії, не можуть викликати лікаря для давання показань щодо відомостей, які становлять лікарську таємницю. А отже, як ми казали раніше, головною доказовою базою буде саме медична документація та сподівання на її правильне та своєчасне оформлення.
Таким чином, порядок притягнення лікарів до кримінальної відповідальності є досить тривалим у часі та передбачає значу кількість процесуальних особливостей, пов’язаних із професійною діяльністю лікаря. Так, після призначення однієї експертизи, яка може тривати й пів року, й більше, за її результатами може знадобитися ще одна або декілька експертиз, які своєю чергою також займуть певний час.
Іноді розслідування кримінальних справ та їх судовий розгляд свідомо затягується, оскільки сторона захисту має надію на безліч життєвих чинників: зміну законодавства; сплив строків притягнення до відповідальності, втрата актуальності справи та багато інших. Слід зазначити, що така практика стосується не тільки лікарських справ, а взагалі всіх кримінальних.
Цивільна відповідальність
Щодо цивільної відповідальності, то відповідно до цивільного права, в разі доведення вини медичного працівника, пацієнт може претендувати на відшкодування усіх видів завданої шкоди:
Майнової — усіх видів майнових витрат.
Немайнової (моральної) — компенсацію порушником законодавства фізичних та духовних страждань, що стали наслідком його правопорушення, у грошовій формі. При розрахунку грошової суми до уваги береться рівень фізичного болю та страждань, яких зазнав пацієнт через каліцтво та інші негативні наслідки для його здоров’я (ст. 23 ЦКУ).
Майнова шкода в свою чергу складається з реальних збитків — витрат майнового характеру, затрачених на відновлення порушеного права, а також втраченої вигоди — прибутків, які могла отримати особа в разі, якби її права не були порушеними.
Залежно від випадку в результаті якого була спричинена шкода пацієнту, відповідати може як заклад охорони здоров’я, так й безпосередньо лікар – все залежить від конкретної ситуації. Стаття 1172 ЦКУ передбачає, що юридичні чи фізичні особи відшкодовують пацієнту шкоду, яку заподіяв його здоров’ю медичний працівник в ході виконання ним своїх професійних обов’язків.
Отже, пацієнтам лікарів ми радимо не поспішати з висновками та спочатку з’ясувати всі обставини ситуації. Якщо ви вважаєте, що стали жертвою лікарської помилки, важливо діяти спокійно та послідовно: зібрати всю медичну документацію, отримати висновки незалежних експертів і лише потім вирішувати, чи варто звертатися до суду. При цьому важливо розуміти, що не кожен негативний результат лікування є наслідком лікарської недбалості.
Лікарям ми рекомендуємо уважно ставитися до ведення медичної документації, оскільки саме вона є ключовим доказом у випадку судових розглядів. Дотримання професійних стандартів, своєчасне консультування колег та чітке пояснення пацієнтам усіх ризиків можуть значно зменшити ймовірність конфліктних ситуацій.
Закон повинен захищати як права пацієнтів, так і лікарів. Тому найкращим варіантом є конструктивний діалог, належне юридичне регулювання та відповідальне ставлення всіх сторін до своїх прав і обов’язків.
