Збільшення ролі жінок у розмінуванні: неминучі наслідки

В Україні прагнуть активізувати залучення жінок до процесу розмінування територій, про що на днях заявила міністерка економіки України Юлія Свириденко. Вона провела відповідну зустріч з послом Канади у справах жінок, миру та безпеки Жаклін О’Ніл, під час якої йшлося про просування гендерно-трансформаційної протимінної діяльності в Україні, у чому Київ сподівається на підтримку Отави. Українські чиновники переконані, що “активне залучення жінок до учасників протимінної діяльності в Україні сприятиме підвищенню оперативності та ефективності цього процесу”. За повідомленням Міністерства економіки України на даний час жінки у державних та недержавних операторах з розмінування становлять близько 30%, однак уряд прагне домогтися ще вищих показників за причини дефіциту кадрів.

“Гендерна рівність розглядається як невід’ємна частина політики України, яка базується на принципах інтеграції, інклюзивності та цілісності. Це стосується всіх видів діяльності, зокрема, і таких важливих напрямів, як розмінування. Нині в Україні вже є помітні результати: середній рівень залучення жінок серед усіх державних і недержавних операторів сягає близько 30%, що відповідає порядку денному НАТО “Жінки, мир і безпека”. Ми прагнемо збільшити участь жінок у діяльності операторів протимінної діяльності, тож для нас є цінною підтримка наших канадських партнерів у цьому питанні”, – заявила Свириденко.

Вона також наголосила, що пріоритетним напрямком уряду залишається  забезпечення умов для професійної реалізації у протимінній діяльності жінкам, ветеранам, особам з інвалідністю та українцям, які постраждали від вибухонебезпечних предметів. На думку чиновниці, це сприятиме їхній соціальній інтеграції.

Якою буде активізація залучення жінок до процесу розмінування: добровільною чи обов’язковою? Яким чином діяльність з розмінування має сприяти соціальній інтеграції жінок, осіб з інвалідністю та українців, які вже постраждали від вибухонебезпечних предметів? Про яку гендерну рівність під час розмінування йде мова? Про рівність в праві загинути нарівні з чоловіками? Чи невже зараз відбувається дискримінація жінок в питаннях, пов’язаних із розмінуванням? Чи є заява Свириденко обдуманою і обґрунтованою? На цей рахунок є великі сумніви. Отже, питань більше, ніж відповідей.

Крім цього, примітним є те, що зустріч з приводу ще більшого залучення жінок до розмінування Свириденко провела з послом Канади, яка відповідає за справи жінок, миру та безпеки. Яскравий приклад когнітивного дисонансу в політиці!

Почнемо з того, що процес здійснення розмінування не належить до компетенції міністра економіки. Ця галузь в нас тріщить по швах, тому там є чим займатися її керівникам. Якщо вони все-таки залучилися до питань щодо розмінування та залучення до нього жінок, то мали би проаналізувати наслідки своїх рішень й зробити відповідні висновки.

Знищення гендерної нерівності було заявлено ООН однією з цілей людства на найближчі 50 років, однак до цього питання слід підходити вкрай виважено. Вже давно минули ті часи, коли в первісному суспільстві на одному полюсі перебували агресивні та войовничі чоловіки-добувачі, а на іншому – беззахисні та повністю залежні від них жінки. Гендерний поділ обов’язків і можливостей обчислювався тисячоліттями, у жінок не було жодної можливості працювати і реалізовувати себе, оскільки на них покладалася відповідальність за великий обсяг обов’язків – господарство, чоловік та діти.

На даний час емансиповані жінки працюють за “чоловічими” спеціальностями, служать в армії та інших силових структурах, займають керівні посади у всіх сферах життя, однак, перш за все, вони за своєю природою залишаються жінками. В останні роки було проведено безліч національних реформ, спрямованих на покращення їх становища на робочому місці, у шлюбі та особливо в питаннях захисту від насильства. Все це дуже добре, але водночас зараз проходить ціла низка заяв українських політиків та деяких військових щодо необхідності тотальної мобілізації не лише чоловіків, але й жінок. Те, що зараз на військовий облік повинні ставати лише ті жінки, які мають військову чи медичну професію, а решта може стати лише добровільно, не викликає в суспільстві впевненості в тому, що все так буде відбуватися і надалі. Цю невпевненість підкріплюють заяви народних депутатів і, як не дивно, саме жінок. Наприклад, депутат від фракції “Голос” Інна Совсун активно виступає за обов’язкову мобілізацію всіх жінок, зазначивши, що у Конституції наголошено обов’язок усіх громадян України захищати її державність.

“У нас не написано: лише чоловіки чи тільки жінки. Для чоловіків прописано обов’язкову службу, але обов’язок захищати державу в нас записано для всіх. Мало того, ми знаємо, що у нас є багато жінок, які вже служать”, – заявила Совсун.

Скандально відома нардеп від “Слуги народу” Мар’яна Безугла наполягає на ґендерній рівності в питанні мобілізації, вважаючи, що у чоловіків та жінок мають бути рівні права. Вона стверджує, що цінність життя представників обох статей однакова, а єдина можливість унікальної відстрочки для жінки – це вагітність. У коментарях під її постом у ФБ на запитання читачки, чи передбачає закон про мобілізацію те, що жінки будуть служити лише у тилових частинах, Мар’яна Безугла відповіла:

“Наші квіточки не народжені для труднощів, нехай усе мужики тягнуть,  нашим квіточкам у Європі краще”.

Крім того, питанням тотальної мобілізації жінок опікуються і за кордоном. Так, у січні 2024 році генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес закликав Україну активніше їх мобілізувати, зазначивши, що у більшості західних армій військовослужбовці жінки служать у танкових військах, в артилерії, виконують функціонал інженерів.

Деякі українські військові також виступають за мобілізацію всіх жінок. Так, підполковник Михайло Ніколов із 68-ї ОЄБр вважає за необхідне вдатися до “драконівських заходів” – мобілізувати всіх чоловіків та жінок з 18 років.

“Наразі головне – не програти. Щоб не програти, потрібні методи драконів. Як я це бачу: тотальна мобілізація всього чоловічого та жіночого населення із 18 років”, – наголосив Ніколов.

Звернемось до історії. Організована та регламентована у правовому відношенні військова служба жінок бере свій початок з моменту прийняття Військового Статуту 1716 року, який передбачав залучення жінок до санітарної та господарської служби у шпиталях. Подальше створення численної армії, розвиток техніки та озброєння зажадало ширшого застосування жіночої праці у бойових умовах. Окрім залучення сестер милосердя та лікарів різних спеціальностей, згодом були сформовані спеціальні жіночі військові підрозділи – батальйони, роти, окремі команди, які безпосередньо брали участь у бойових діях. У роки Громадянської війни поряд із добровільною службою жінок в армії з’явився прецедент обов’язкової мобілізації із застосуванням жорстких заходів до тих, хто намагався ухилитися від служби.

Найбільш масовий характер військова служба жінок прийняла в роки Другої світової війни – нічого подібного до цього не знала ні світова практика, ні вітчизняна. Вперше у складі діючих військ воювали жіночі авіаційні частини, жінки також воювали у складі піхотних та танкових частин, на флоті, командували ротами та полками.

Зміна функцій та завдань сучасних Збройних Сил розширила сферу використання жінок на військовій службі відповідно до їх фізичних, психологічних та інших особливостей, і тим самим створила умови для реалізації більш повної рівності з чоловіками. При цьому причинами добровільного вибору жінками військової кар’єри є прагнення уникнути безробіття, забезпечення добробуту сім’ї, потреба в стабільності та самореалізації, прагнення до отримання суспільного визнання та відповідного соціального статусу, бажання продовжити військову династію і навіть більшу ймовірність влаштувати своє особисте життя.

З початком військових дій в Україні, окрім служби в армії, жінки почали активно працювати у всіх сферах, замінивши чоловіків, які пішли воювати. Для цього було внесено відповідні зміни до законодавства, яке зараз дозволяє застосування праці жінок (крім вагітних жінок та жінок, які мають дитину віком до одного року) за їх згодою на важких роботах та роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці. На даний час наша країна стала сильно засміченою вибухонебезпечними об’єктами, вона є найбільш замінованою країною у світі, випередивши Афганістан та Сирію. Українські сапери та рятувальники щодня знешкоджують від 2 до 6 тисяч снарядів та мін, кожна з яких відрізняється своїм принципом дії та наслідками вибуху.

Безперечно, наша територія потребує розмінування, при цьому спеціалістів-вибухотехніків зараз не вистачає – у структурі МВС на даний час нараховується близько 2000 саперів з ДСНС, Нацполіції та Національній гвардії. У світі існує класична формула: рік війни – це 10 років розмінувань. Враховуючи, що військові дії в Україні почалися у 2014 році, виходить загальний термін розмінування на даний час складає 100 років. Саме стільки часу буде необхідно витратити для розмінування не одному поколінню жінок.

Якими будуть наслідки активного залучення до розмінування великої кількості жінок?

Хоча жінки вже довели свою здатність виконувати різноманітні ролі в армії та інших сферах цивільного життя, що традиційно вважалися “чоловічими”, однак розмінування є важкою та вкрай небезпечною роботою, яка вимагає високого рівня кваліфікації, концентрації уваги, фізичної сили та психологічної стійкості, тому це завдання традиційно виконують чоловіки. Нажаль, навіть досвідчені сапери гинуть під час виконання саперних робіт.

Крім того, жінки за своєю природою мають набагато меншу фізичну силу і витривалість, а також високу схильність до розвитку постравматичного стресового розладу, який наступає в результаті сильного стресу під час розмінування. Це пов’язано з фізіологічною різницею в реакції на стрес між чоловіками та жінками, які складніше переживають високий рівень тривоги та емоційності в порівнянні з чоловіками.

Також слід враховувати, що під час військових дій противником застосовується хімічна зброя, обсяги якої регулярно збільшуються. Станом на 2024 рік розслідуються вже 1060 випадків застосування РФ хімічних речовин. За словами посла України в Нідерландах Олександра Карасевича тільки з початку 2024 року вже зафіксовано 346 випадків її застосування. Жіночий організм у порівнянні з чоловічим більш чутливий до сприймання певних видів хімічних речовин та токсичних газів, таких як оксид сірки, оксид азоту, монооксид карбону та інші. Навіть низький рівень токсодози негативно впливає на репродуктивне здоров’я жінок фертильного віку, сприяє розвитку в її організмі патологічних процесів, які проявляються не тільки під час контакту з отруйними речовинами і відразу ж після нього, але й у віддалений термін від початку ураження – через декілька місяців і навіть років. При цьому розвиток цих процесів може проявитися і в наступних поколіннях, що призведе до народження нездорових дітей.

Також вкрай важливим і болючим є питання: що буде з дітьми, якщо з їх матір’ю станеться нещасний випадок? Втрата матері є найбільшою трагедією і психологічною травмою для дітей. Вона має тривалі психологічні наслідки, впливає на подальший розвиток дитини, її емоційний стан, соціальні відносини та навіть фізичне здоров’я.

Небезпечна робота та втрата жінок також можуть призвести до таких змін в демографічній ситуації країни як зниження рівня народжуваності, народження дітей з патологією розвитку, зростання смертності та зміни вікової структури населення.

Під час будь-яких війн завжди жінки заповнювали втрату населення у подальшому. Зараз Україна має одну з найгірших характеристик рівня народжуваності серед європейських країн, при цьому українські демографи прогнозують, що цей показник стане найнижчим у світі. У 2022 році він становив 0,9 дитини на одну жінку, у 2023 році – 0,7, а в 2024 році, вирогідно, буде значно меншим. Водночас згідно зі статистикою Єврокомісії, середній показник по країнах ЄС становить 1,5 дитини на одну жінку.

Тенденція падіння рівня народжуваності може призвести до того, що у 2035-2037 роках частка вікової групи населення до 18 років становитиме 12-15% порівняно з 25%, зафіксованими у 1993 році. Це означає, що з переходом молоді до репродуктивного віку в наступному поколінні народиться ще менше дітей, а потім кожного разу ще менше. Це призведе до повної демографічної кризи в Україні.

До цього слід додати ще цікаві показники. На даний час Україна посідає 117-те місце серед 177 країн світу за рівнем справедливості, безпеки і добробуту жінок, їх інтегрованості в суспільно-політичне та економічне життя країни. Про це свідчать результати рейтингу “Women Peace and Security Index 2023/24” від Georgetown Institute for Women Peace and Security (GIWPS) та The Peace Research Institute Oslo (PRIO). У попередньому рейтингу “Women Peace and Security Index 2021/22” вона посідала 66-ту позицію серед 170 країн.

Як бачимо, активне залучення жінок до розмінування має катастрофічні наслідки як для них самих, так і для держави в цілому. Це при тому, що у слабкої статі й так виявляється незавидне становище, виходячи з результатів зазначеного рейтингу.

Судячи з всього, українське суспільство цілеспрямовано готують до того, щоб тотальна мобілізація і залучення жінок до небезпечних робіт поступово сприймалися в суспільстві як нормальне явище. Все згідно з концепцією “Вікна Овертона”, яка дозволяє з часом легалізувати що завгодно, майже, канібалізм. Концепція передбачає, що є поняття або явища, які суспільство спочатку засуджує, а потім поступово схвалює, при цьому їх виразниками виступають політики, ЗМІ, активісти та лідери суспільної думки.

Як працює концепція?

Суспільству поступово вселяють наративи, згідно з якими роблять немислиме радикальним – радикальне прийнятним – прийнятне розумним – розумне популярним, а потім реалізовують популярне на політичному рівні, закріплюючи схвалене суспільством (раніше засуджене) явище на законодавчому рівні. Таким чином нібито неможливе стає допустимим, допустиме – бажаним, а бажане – незмінною істиною.

Збереження життя і здоров’я жінок є не лише моральним обов’язком, але й стратегічною необхідністю для стабільності та розвитку країни. Жінки є важливими стовпами суспільства, і їх втрата може мати далекосяжні наслідки для країни в цілому. Хочеться вірити, що все ж таки влада переосмислить своє рішення та зробить правильні висновки.

Оксана Іщенко