Повсякденне життя на окупованих територіях України має свої особливості й відрізняється від реалій на підконтрольних уряду землях. Тут діють інші адміністративні правила, використовується інша валюта, змінено законодавче поле. Влада РФ запроваджує свої системи освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення. Від освіти дітей до доступу до медицини, від питань оформлення документів до можливостей пересування — щоденне життя тут змінене і складне. Як організоване повсякдення, з якими проблемами стикаються українці?
Життя під контролем
Після встановлення окупаційних адміністрацій українці, які проживають на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) опинилися під постійним наглядом. Перевірки на блокпостах, обшуки, доноси — все це стало повсякденністю. Зникнення людей відбуваються регулярно: забрали, відвезли “до підвалу” — і слідів більше немає. Причиною може стати навіть звичайний коментар у соцмережах або відмова брати російський паспорт. Документи стали ще одним інструментом контролю. Без російського паспорта неможливо отримати медичну допомогу, оформити виплати чи просто офіційно працювати. Людей ставлять перед вибором: або ти приймаєш нові “реалії”, або залишаєшся безправним чужинцем у власному домі.
Після захоплення територій бізнес або закривається, або переходить під контроль окупаційних структур. Українські банки не працюють, гривня витісняється рублем, а продукти та товари першої необхідності коштують у дорожче, ніж на підконтрольній Україні території, однак пенсії українцям РФ сплачує. Медична допомога також стала проблемою – бракує лікарів і ліків, а лікування в стаціонарах все частіше нагадує лотерею. Вагітні жінки, люди з хронічними хворобами або ті, хто потребує термінової операції, часто опиняються у смертельній небезпеці.
Через ізоляцію та блокування українських медіа місцеві жителі отримують інформацію лише з пропагандистських джерел. Відсутність альтернативної точки зору спотворює сприйняття реальності, а страх покарання змушує мовчати навіть тих, хто розуміє, що відбувається насправді.
Тож мирні жителі вимушені або пристосовуватися, або, ризикуючи власним життям, шукати шляхи евакуації на підконтрольну Україні територію. Проте виїхати з тимчасово окупованої території не так просто. Українських КПВВ немає, єдиний шлях пролягає через РФ. Дорога довга, небезпечна, а можливість виїзду часто залежить від хабаря або “правильного” паспорта.
Діти в умовах окупації
Від початку великої війни на окупованих територіях України народилося понад 104 875 дітей. Це не просто цифра, а історії маленьких життів, які, попри все, прийшли в цей світ в умовах війни, страху і невизначеності. Однак за час війни лише 9 820 з них отримали українські документи. Справжня проблема, як переконливо свідчать ці цифри, полягає в тому, що більшість дітей, народжених на тимчасово окупованих територіях, не мають доступу до законного оформлення своїх прав. Та найбільш небезпечним є примусове вивезення дітей на територію Росії або так звана “евакуація”. Їхня подальша доля невідома, адже частину передають у російські сім’ї, змінюють документи, а повернення додому стає майже неможливим.
За даними платформи “Діти війни” станом на сьогодні РФ депортувала щонайменше 19 546 українських дітей, хоча загальні оцінки можуть сягати 16-300 тисяч. Ці цифри враховують як офіційно підтверджені випадки, так і ймовірних жертв примусового вивезення. Депортація дітей почалася ще у 2014 році, але значно посилилася з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році. З цих дітей вдалося повернути лише 388, надалі цифра, наче завмерла і це підкреслює масштаб проблеми та складність її вирішення.
Станом на листопад 2024 року з тимчасово окупованих територій Донецької, Запорізької та Херсонської областей вдалося врятувати ще 15 дітей, як повідомляє засновник благодійної організації “Save Ukraine” Микола Кулеба. Загалом, організація “Bring Kids Back UA” змогла врятувати 538 дітей, повернувши їх на територію України.
Росія систематично змінює дані про дітей — їхні імена, прізвища та навіть громадянство, намагаючись повністю асимілювати їх. Такі дії класифікуються як злочин геноциду, спрямований на знищення української ідентичності. Водночас повернення навіть однієї дитини — це вже маленька перемога, адже кожен врятований є символом спротиву цьому жахливому злочину.
Українські та міжнародні організації продовжують працювати над ідентифікацією та поверненням дітей. Проблема залишається глобальною, адже без посиленої міжнародної підтримки зупинити це систематичне викрадення буде важко. Платформа “Діти війни” та інші ініціативи є ключовими інструментами у боротьбі за права депортованих дітей. Також експерти зазначають, що був встановлений факт не лише депортації, а й перевиховання та мілітаризація дітей.
Однією з найскладніших проблем, з якими стикаються українці, є освіта. За даними Міністерства освіти і науки України, на тимчасово окупованих територіях наразі перебуває близько 600 тис дітей. З них лише 7% можуть навчатися в рамках української освітньої системи. За даними місцевих органів освіти станом на 2024 року, українська система освіти охоплює 44 241 учня ЗСО, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, що складає приблизно 7,4 %. Водночас спостерігається тенденція до зниження числа здобувачів освіти, які проживають на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) і навчаються у закладах загальної середньої освіти. Зокрема, кількість учнів, які вступили до перших класів, у Донецькій області знизилася на 39 % порівняно з 2021/2022 та 2023/2024 навчальними роками, у Запорізькій – на 48 %, у Луганській – на 62 %, а у Херсонській – на 42 %.
При цьому влада РФ не лише обмежує доступ до української освіти, а й активно вводить свої освітні стандарти, примушуючи дітей навчатися за іншою програмою. Це викликає серйозні проблеми для учнів, які хочуть зберегти зв’язок з рідною країною. Для багатьох з них єдиним способом здобути українську освіту є навчання онлайн. Однак цей процес надзвичайно складний, адже діти вимушені одночасно орієнтуватися на дві освітні системи, що призводить до великих навантажень. В одному тижні навчання може займати більше 50 годин, що є надзвичайно виснажливим для учнів. А ще це дуже небезпечно. Батьки дуже ризикують і приховують факт навчання їхніх дітей в українських школах, бо можуть стати жертвами доносу, що стало вже звичним явищем на тимчасово окупованих територіях (ТОТ).
Крім того, в РФ намагаються всіма можливими способами вплинути на національну ідентичність українських дітей, заперечуючи їх походження та ставлячи під сумнів існування України, як суверенної держави. Дітей направляють до місцевих шкіл, де навчання відбувається виключно російською мовою за іншими підручниками, та ще й з залученням великого спектра пропагандистських матеріалів.
Як повідомляють експерти, з метою мілітаризації українським дітям організовували зустрічі з військовими частинами та молодіжними військовими організаціями. Їх вчить поводитися зі зброєю та розповідають, як почесно і добре служити в російській армії. При цьому діти постійно зазнають психологічний тиску, коли їм задають провокаційні та травматичні питання про їх досвід проживання на окупованих територіях.
Не менш складною є відсутність фізичної можливості для молоді на ТОТ здобувати освіту в українських університетах. У зв’язку з окупацією, багато вищих навчальних закладів, розташованих на окупованих територіях, підпадають під контроль РФ. Виїхати на підконтрольну територію для вступу чи навчання надзвичайно важко через військові дії, блокади, перевірки на пунктах пропуску та інші обмеження.
Щоб допомогти таким дітям і молоді, Україна запустила мережу освітніх центрів, які сприяють вступу до українських вищих навчальних закладів. У 2023 році через ці центри було залучено 1608 вступників, а в 2024 році кількість таких осіб зросла до понад 11 тисяч. Це демонструє зусилля держави не лише зберегти освітній процес, але й підтримати майбутнє покоління, яке, незважаючи на обставини, прагне отримати українську освіту.
Водночас нещодавно Міністерство освіти і науки України ухвалило важливе рішення щодо дипломів, здобутих на тимчасово окупованих територіях. Згідно з новими правилами, дипломи, отримані в окупованих районах, не будуть визнані в Україні. Це рішення стосується спеціальностей, які не відповідають державним стандартам освіти через відсутність належного контролю за якістю навчального процесу з боку українських органів влади. Серед спеціальностей, дипломи яких не будуть визнані, опинилися кваліфікації у важливих сферах, таких як медицина, юриспруденція та педагогіка. А це означає, що випускники, які здобули освіту в цих галузях на окупованих територіях, не зможуть одразу використовувати свої дипломи для працевлаштування або подальшого навчання в Україні.
Однак для тих, хто вже має дипломи з таких навчальних закладів, передбачено можливість додаткової атестації або переатестації, щоб підтвердити свою кваліфікацію відповідно до українських стандартів. Цей механізм дозволить деяким випускникам пройти процедуру підтвердження своїх знань і навичок, щоб отримати визнання своїх дипломів в Україні.
Міністерство освіти і науки також підготувало проєкт порядку визнання результатів навчання на тимчасово окупованих територіях, який вже направлено на розгляд Кабінету Міністрів. Тепер цей документ перебуває на етапі доопрацювання, і він стане важливим кроком у формуванні системи, яка буде зважати на реалії окупації, одночасно зберігаючи стандарти якості освіти в Україні.
Останні рішення МОН викликають неоднозначні реакції серед громадськості, адже багатьом людям, які навчалися в умовах окупації, тепер доведеться пройти додаткові процедури, щоб їх дипломи стали дійсними в Україні. Проте, за словами представників міністерства, це необхідний крок для захисту якості освіти в країні та запобігання впливу несанкціонованих освітніх стандартів на професійний рівень спеціалістів.
Водночас наявна і відсутність скоординованої системної підтримки аспірантів, які переміщуються з тимчасово окупованих територій. Це проявляється в недостатній координації між різними установами, браку механізмів допомоги в вирішенні житлових питань та відсутності способів інтеграції науковців із тимчасово окупованих територій (ТОТ) до наукових спільнот на підконтрольних територіях. Питання фінансування вже стало наріжною проблемою, адже здійснення оплат за навчання з ТОТ ускладнюється через обмеження в банківських операціях та відсутність доступу до українських фінансових установ.
Отже, життя в окупації для українців перетворилося на щоденне балансування між страхом і виживанням. Для російських військ люди стали ресурсом для тотального контролю, і будь-яка спроба спротиву чи навіть самостійності тут карається швидко. Паспортний шантаж, викрадення, зникнення, тиск на бізнес, цензура, русифікація — це не елементи випадкового хаосу, а добре продумана система. Більшість українців на ТОТ живуть в очікуванні повернення до нормального цивілізованого життя і попри всі труднощі знаходять способи допомагати одне одному, підтримувати зв’язок з рідними на підконтрольній території та чекати миру. Бо навіть в умовах окупації вони не втратили головного — віри у щасливе майбутнє своєї країни.
