Фото- та відеозйомка в публічному просторі під час війни: юридичні заборони та дозволи

Ми живемо у світі, де камера у всіх завжди напоготові. Одне натискання — і ранкова кава, випадкова перехожа чи незнайоме обличчя поруч опиняються в стрічці соцмереж. Знімки з благодійних заходів, відео з місць трагедій, лайфхаки, селфі, сторіс — все це стало частиною повсякдення. Навіть під час війни ми продовжуємо документувати життя, фіксувати реальність, ділитися нею з іншими. Але в тіні цього безперервного потоку зображень залишаються важливі питання: що можна знімати, а що – ні? Чи має право людина бути знятою без згоди і що каже про все це закон?

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували спеціально для ІА «ФАКТ» правові межі фотозйомки — що дозволено під час війни, де проходить межа приватності й коли фото може стати порушенням закону.

Останні роки людство живе «на показ» – нескінченні фото в Інстаргамі та Фейсбуці про кожний крок життя, нескінченні відео з Тік-Току про лайфхаки та приготовлену їжу. Знімання стало частиною нашого життя, навіть у воєнний час. Благодійні фонди фотографують отримувачів допомоги для звіту перед донорами, журналісти знімають жахіття з міст прильотів аби весь світ побачив наслідки війни. Проте дійсно мало хто замислюється наскільки відповідає законності знімання та розміщення фотографій чи відео зйомки на яких зображені треті особи.

Фотографування або зйомка людей: загальні питання

Питання, чи можна фотографувати або знімати людину без її згоди, на перший погляд здається простим. Але насправді все залежить від обставин, контексту і — найголовніше — від змісту Цивільного кодексу України. Саме він регулює, коли зйомка дозволена, а коли — ні. Ключовими тут є дві статті: 307 і 308. Попри сухий юридичний стиль, вони прямо стосуються нашого повсякденного життя — особливо у світі, де кожен із нас щодня опиняється в чиємусь кадрі.

Згідно з 307 статтею, людину не можна знімати на фото, відео чи в телеефір без її дозволу. Але з цього правила є виняток: якщо зйомка відбувається відкрито під час публічної події — наприклад, на вулиці, під час мітингу, конференції чи іншого заходу, доступного широкому загалу. У такому випадку згода вважається наданою автоматично.

Іншими словами: якщо ви фотографуєте когось на переповненій площі під час концерту чи демонстрації, закон припускає, що ця людина бачить камеру, знає про зйомку і не заперечує. Але якщо мова йде про більш приватні ситуації, або про портретну зйомку конкретної людини — тоді без згоди не обійтись.

Ця ж стаття дозволяє людині, яка погодилася на зйомку, вимагати припинення публічного показу тих фрагментів, які стосуються її особистого життя. Наприклад, якщо фото або відео порушує межі приватного — людина має право зажадати видалення цього контенту. Але в такому випадку саме вона має компенсувати витрати, пов’язані з демонтажем або зняттям матеріалу з публічного доступу.

Крім того, стаття прямо забороняє таємну зйомку без згоди, якщо це не передбачено окремим законом. Тобто, прихована камера чи запис без попередження в більшості випадків є незаконними.

Водночас норма статті 308 стосується не процесу зйомки, а подальшого використання зображення — фото чи відео. Закон чітко каже: якщо на знімку впізнається конкретна людина, то показувати, публікувати або поширювати цю фотографію можна тільки за її згоди. При цьому є кілька винятків:

– якщо людина позувала автору фото за гроші, то згода на публікацію вважається наданою;

– якщо людина вже померла, дозволити або заборонити показ мають право її близькі родичі (як визначено в іншій статті кодексу);

– у випадках, коли публікація фотографії потрібна для захисту самої людини або інших людей, закон дозволяє обійтися без дозволу.

Але навіть якщо згода була, її можна відкликати — знову ж таки, або самою особою, або її рідними після смерті. Проте при цьому доведеться відшкодувати тому, хто поширював фото, всі понесені витрати.

Зазначимо, що закон не вимагає жорсткої форми, вона може бути письмовою, усною або навіть мовчазною. З письмовою все зрозуміло: підписано — знято. Усна згода також має силу, хоча в разі спору її буде важко довести. При цьому цікавим є поняття мовчазної згоди. Воно означає, що якщо людина бачить, що її знімають, і при цьому не висловлює заперечення — ні словами, ні жестами — то вважається, що вона погодилася. Тобто, якщо ви знімаєте людину в громадському місці, і вона це бачить, але нічого не каже, ви формально дієте в межах закону. Але щойно вона скаже «не знімайте» або зробить відповідний жест — знімання слід припинити.

Без згоди особи здійснювати її зйомку не мають права навіть представники правоохоронних органів — таких як поліція, СБУ, прокуратура, ДБР та інші. У більшості випадків фіксація на фото- чи відео здійснюється лише за наявності відповідної ухвали суду й виключно в межах дозволених законом слідчих або розшукових дій.

Що стосується відеоспостереження поліцією — тут дозволяється використовувати записи з камер та інших технічних засобів фіксації, але лише за умови, що вони встановлені відкрито й на видимому місці. Тобто людина повинна мати змогу побачити, що вона перебуває під наглядом.

Отже, про що варто зазначити окремо – проведення зйомки має відбуватися обов’язково відкрито. Здійснення прихованої зйомки без згоди особи дозволяється лише правоохоронним органам в рамках НРСД – негласних розшукових слідчих дій, на що отримується окремий дозвіл слідчого судді.

Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Щодо більш побутового рівня, коли зраджена дружина бажає помститися коханці чоловіка та публікує чи репостить її фото з якимось дописом. Допису торкатися ми не будемо, а от що стосується безпосередньо фотографій, то тут суд має наступну точку зору. Розміщення особою фото в соціальній мережі в Інтернеті без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, який здійснює ця особа самостійно,  адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою. Тому використання таких фото іншими особами є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою.

У разі ж, якщо фото були відкриті лише для певного кола користувачів, то публічного розповсюдження таких фото не було, а, отже, їх використання без згоди особи є неправомірним. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 19 липня 2023 року по справі №214/11028/21.

Європейський суд у справах людини (ЄСПЛ) у рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Von Hannover v. Germany», заяви № 40660/08, 60641/08, зазначив, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є одним із головних складових особистого розвитку, яке передбачає, передусім, право особи контролювати використання цього зображення, зокрема і не дозволяти його опублікувати. При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів ЄСПЛ наголошує на необхідності враховувати:

1. Внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Зокрема Суд визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалося спорту або відомих митців. Проте, чутки про подружні проблеми президента республіки або фінансові труднощі відомого співака не були визнані предметом загального інтересу.
2. Наскільки широко відомою є відповідна особа і яка тема повідомлення. Роль або посада відповідної особи і характер діяльності, яка є темою повідомлення і/або фотографії, є іншим важливим критерієм, пов`язаним із попереднім. У зв`язку з цим потрібно розрізняти приватних осіб і осіб, котрі діють в публічному контексті, як політичні або публічні постаті. Отже, у той час як невідома громадськості приватна особа може вимагати особливого захисту свого приватного життя, це не стосується публічних осіб.
3. Обставини, за яких було зроблено фотографії. Тобто, чи сфотографована особа дала свою згоду на фотографування і на оприлюднення фотографій, або ж це було зроблено без повідомлення її, чи обманом, чи іншими незаконними засобами. Також потрібно звернути увагу на характер і серйозність втручання і на наслідки для відповідної особи оприлюднення фотографії. Для приватної особи, невідомої для громадськості, оприлюднення фотографії може становити більше втручання, ніж друкована стаття.

Фото- і відео зйомка дітей

Звісно, ніщо не приносить стільки позитивних емоцій, як фото дітей та котиків. Але тут необхідно пам’ятати наступне – спеціальних норм, які б регулювали питання зйомки та використання фото дітей, українське законодавство не містить. Право особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір обмежене правом кожної іншої особи на повагу до приватного життя.

Однак варто завжди пам’ятати, що дитина, через свій вік та розумові здібності, не може розуміти значення своїх дій та ймовірних наслідків поширення власного зображення, тому особам, які мають бажання, наприклад, сфотографувати дитину і надалі  використовувати зображення. У разі зйомки дитини обов’язково необхідно отримати на це згоду її батьків або опікунів. При цьому, треба пам’ятати про необхідність отримати одразу подвійну згоду: окремо на здійснення зйомки і окремо на поширення фото чи відео.

Практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що публікація розмитих зображень дітей, на яких не видно їхніх облич, не є порушенням права на повагу до приватного життя (рішення у справі Kahn vs. Germany від 17.03.2016 року), адже за обставинами справи ідентифікувати дітей можна було лише через наявність батьків та супровідного тексту.

Стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства» забороняє розголошення чи публікацію будь-якої інформації про дитину, якщо оприлюднення цих даних може завдати неповнолітньому шкоди. Слід також зазначити, що за українським законодавством та відповідно до Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку. А тому навіть перед розміщенням фотографій підлітків подумайте про згоду та наслідки.

Фото- і відео зйомка під час воєнного стану

Воєнний стан в Україні не означає повної заборони на фото- чи відеозйомку, але він радикально змінив правила. Під час війни зйомка є не лише творчим чи документальним процесом, а й питанням безпеки, секретності та відповідальності. При цьому снує ціла низка норм, які чітко визначають: що, кого, де і коли можна або не можна знімати.

Закон України «Про державну таємницю» прямо забороняє фотографування та відеофіксацію всього, що може бути пов’язано з обороною: військові частини, техніка, її пересування, місця розташування військових, об’єкти ППО, дії розвідки, рух опору, бойова готовність, пункти управління. Це не абстрактні формулювання — у статті 8 цього закону перелік дуже конкретний. Заборонено знімати навіть ті геодезичні чи картографічні дані, які можуть допомогти ворогові орієнтуватися на місцевості.

Ці обмеження не скасовано навіть у публічному просторі. Якщо ви зняли, наприклад, рух української техніки або точку запуску ППО — навіть випадково — і виклали це в мережу, відповідальність уже несе не тільки ворог, який використає це, а й ви. Бо саме ви розкрили інформацію, яка підпадає під охорону закону.

З початком повномасштабного вторгнення до кримінального законодавства України внесли суттєві доповнення. Зокрема, з’явилася стаття 114-2 Кримінального кодексу України. Вона встановлює відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про:

– переміщення або розміщення Збройних Сил України;

– надходження та рух міжнародної військової допомоги;

– дії інших українських військових формувань.

У більшості таких справ проводиться експертиза — фахівці визначають, чи можна за зображенням встановити місце, маршрут чи характер військової діяльності. Якщо так, навіть коротке відео в соцмережі може стати доказом вини.

3 березня 2022 року Наказом Головнокомандувача ЗСУ № 73 було затверджено новий порядок зйомки для представників медіа, блогерів, лідерів думок та волонтерів. Згідно з ним, фіксувати військових, техніку, укріплення та навіть окопи дозволяється лише за наявності акредитації. Вона є інструментом контролю: що саме, коли і де ви знімаєте, знає військове командування. Без акредитації будь-яка зйомка в зоні бойових дій, біля військових об’єктів або поблизу блокпостів може бути розцінена як потенційна загроза безпеці.

На блокпостах або поруч з ними діє негласне, але жорстке правило: камеру прибери. Фотоапарат або смартфон у руках може спровокувати затримання, допит або щонайменше ретельну перевірку вмісту телефону. І ні, це не «перевищення повноважень». Військовослужбовець або поліцейський має право перевірити ваші знімки на предмет заборонених кадрів — об’єктів, які можуть бути використані ворогом. Якщо вони є, вас зобов’яжуть видалити файл негайно.

Згідно з постановою Кабміну від 1998 року № 1147, на прикордонній смузі фото- і відеозйомка дозволена тільки після інформування прикордонників. Це не обов’язково має бути офіційний лист — достатньо повідомити представників Держприкордонслужби про свої наміри. Крім того, над стратегічними об’єктами — такими як АЕС, ГЕС, греблі, об’єкти критичної інфраструктури, природні заповідники, підприємства з підвищеною екологічною небезпекою — діє заборона на використання повітряного простору. Тобто дрон, запущений без дозволу, — це не просто порушення правил, а потенційна загроза, за яку можуть відкрити справу.

У цьому випадку зйомки чиновників чи правоохоронців ситуація інша. Згідно зі статтею 32 Конституції України, а також позицією Конституційного Суду, громадянин має право знімати представників державної влади чи місцевого самоврядування, але лише тоді, коли ця зйомка спрямована на фіксацію порушення прав людини. Наприклад, якщо посадовець вимагає хабар або поліцейський перевищує повноваження, відео може бути доказом у справі, долученим до звернення або судового позову.

Проте публікувати таке відео в соцмережах без попередньої обробки (замиття облич, приховування персональних даних) не варто. Бо тоді це вже не збирання доказів, а публічне розповсюдження, і тут виникає ризик порушити право на приватність іншої особи.

Щодо публікації світлин з місця бойових дій або прильотів, то тут в дію вступає також міжнародне гуманітарне право, яке стосується не лише  заборони катувати чи руйнувати лікарні. Воно охоплює також  повагу до загиблих. Женевські конвенції зобов’язують держави:

• забезпечити гідне ставлення до тіл загиблих;
• шукати та ідентифікувати їх;
• передати інформацію родинам перш ніж вона стане публічною;
• ховати з повагою до релігійних і культурних традицій;
• не допускати наруги, мародерства і використання тіл у публічних цілях.

Наслідки незаконної фото- і відео зйомки

Щодо наслідків незаконних дій осіб, які здійснили розповсюдження фото та відеоматеріалів, то тут можливо притягнення до цивільноправової, адміністративної або кримінальної відповідальності.

Цивільноправова відповідальність – це відшкодування особі матеріальних збитків, як вона отримала як наслідок незаконних дій (втратила роботу – заробіток, була вимушена змінити спосіб життя – компенсація за переїзд, зміну житла тощо). Даний пункт включає також компенсацію моральної шкоди.

Адміністративна відповідальність передбачена статтею 188-39 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адже зображення особи – це її персональні данні. Недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб’єкта персональних даних, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян  (1700 – 8500 грн) і на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від трьохсот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5100- 17 000 грн). Повторне протягом року вчинення порушення  цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, – тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 – 34 000 грн).

Водночас кримінальна відповідальність передбачена статтею 182 Кримінального кодексу України, яка прямо регулює ситуації, коли хтось без дозволу втручається в особистий простір іншої людини. Йдеться не лише про публікацію приватної інформації, а й про сам факт її незаконного збирання, зберігання, використання, зміну або знищення. Якщо ці дії вчиняються без згоди особи — або не передбачені іншими нормами закону — вони тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Закон розглядає такі дії як посягання на захищену частину життя людини — її особисті стосунки, зв’язки, побут, здоров’я, а також конфіденційну інформацію, яку людина не поширює публічно. До таких даних можуть належати, зокрема, адреса проживання, приватна переписка, сімейні фото, відео з камери спостереження у під’їзді, запис телефонної розмови або, наприклад, медична довідка. Покаранням за подібні дії є штраф від 8500 до 17 000 гривень (від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або виправні роботи до двох років, або пробаційний нагляд до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.

Якщо ж такі дії повторюються або спричинили істотну шкоду — наприклад, унаслідок незаконного поширення персональної інформації людина зазнала фінансових збитків, звільнення з роботи чи втратила доступ до послуг, — тоді покарання серйозніше. У такому разі суд може призначити обмеження волі або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. При цьому законом визначено, що істотною шкодою вважається та, яка, зокрема, призвела до матеріальних збитків у сто і більше разів більших за неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто перевищує 1700 гривень. Це можуть бути прямі витрати на лікування, адвоката, понесені збитки через втрату бізнесу, нерухомості або майна внаслідок поширення приватної інформації.

Разом з тим, закон не вимагає кримінального переслідування у випадках, коли людина повідомляє через медіа, громадські організації або журналістів про вчинення злочину — за умови, що такі повідомлення зроблені відповідно до вимог закону. Наприклад, якщо особа розкрила дані про корупцію чиновника або про насильство, і це подано як частина захисту суспільного інтересу, кримінальна відповідальність не настає.

У нас часто питають: хто має право перевіряти ваші фото й відео? Відповідаємо: уповноважені на це представники Збройних Сил України, Національної поліції, Служби безпеки, Національної гвардії, Державної прикордонної, міграційної, митної служб. При цьому в разі сумнівів щодо змісту знімків або відео вони можуть здійснити перевірку ваших пристроїв, аби впевнитися, що там немає заборонених матеріалів.

Отже, як бачимо, закон намагається зберігати баланс: з одного боку — гарантувати кожному право на особисту недоторканність, з іншого — не перешкоджати викриттю суспільно важливої інформації. Але коли мова йде не про викриття, а про публікацію чужих фото, відео або персональних даних без згоди, навіть із, на перший погляд, «нешкідливими» намірами, це може мати кримінальні наслідки. Бо головним критерієм законності в цьому випадку є не намір особи, яка поширює інформацію, а право того, кого це стосується, вирішувати — чи погоджується він на це. У разі фіксації державних чи військових об’єктів — обов’язково перевірте, чи це не заборонено законом. У ситуаціях сумніву — краще утриматися від публікації, щоб уникнути відповідальності.